Освітянські замальовки з «кінця світу»

SambirWZ
74

Освітянські замальовки з «кінця світу»

Кореспондент «Високого Замку» поїхав у найвіддаленіше село, щоб провести у перший клас початкової школи лише одну ученицю

Унікальна ситуаціяу Никловичах освятили оновлену і відбудовану початкову школу, у яку цьогоріч прийшла лише одна першокласниця Катруся Боднар. Серед усіх запрошень побути на святі знань ми обрали саме цей навчальний заклад. Хоча перед Никловичами у нас були ще Орховичі, бо ж по дорозіАми” – це голова Самбірської районної ради Віталій Кімак та депутат обласної ради Володимир Шведа

Дійство в Орховичах було позначене знаковою подієютам місцеві священики освятили автобусШколярик“. Для того, аби ви, як учні географії, розуміли, де ми знаходилися, зазначимо, що ця округаоколиця Самбірщини, після якої ужекінець світу“, типу Мостиський район. Тому автобус для учніввкрай необхіднийатрибут“. Як зазначив директор школи Ігор Войтечко, йому було дуже шкода діточок, які із Загіря, скажімо, добиралися пішки до храму науки і, як правило, запізнювалися, бо уроки розпочиналися о восьмій ранку. Це значить, що півсьомої їм треба було прокидатисяНавіть священики, коли розпочинали свої проповіді після молитви, висловлювали радість за автобус…. Хоча і вони, і інші потім додавали: від Рудок до їхнього закутка ще треба відремонтувати дорогу. Володимир Шведа, який як депутат обласної ради пильнує цей округ, пояснював, що якусь суму грошей уже виділили і навіть щось відремонтували, але далі грошей браклоПроте є надія, що з початку вересня ремонтники знову прийдуть на дорогу від Рудок докінця світу“. Знаєте, на моїй памяті там постійно була дорога паскудна. Може б місцеві обивателі і далі з цим мирилися, але коли у інших селах шляхи лагодять, то і їм терпець уриваєтьсяА ще в Орховичах щиро пишаються тим, що цьогоріч прийшло до них аж тринадцять першачків. Такий ріст кількості дітей тішить педагогів, а наступних років дітей має бути ще більше. Знаєте, коли кожна дитина на рахунку, то це виглядає і велично, і тривожноАле так наразі є

Все відбувалося за звичним сценаріємвиступи гостей, директора, вчительки, батьків. Приємно було побачити воїна АТО Василя Середу. Ніяковів солдат, бо не так часто виступає перед такою великою аудиторією, але сказав те, що вважає за потрібне. Війна на сходіто одне, але треба наводити лад і на мирній території.

З Орхович ми поїхали поанглійськине прощаючись і не показуючи виду, хоча, ймовірно, відсутність поважних гостей помітили. Ми спішили, бо в Никловичах нас чекало девятеро учнів початкової школи. А у першачках цьогорічлише Катруся Боднар. Можна, певна річ, сумніватися, чи комфортно буде їй одній у одному класі, але я звернув увагу на те, що всі діти тут, незважаючи на вікяк одна сімя. Навіть маленька сестричка Катрусі не зрозуміла, чому всі діти в одному рядочку, а вона не поруч, і перемістилася до них. Значущість події у тому, що протягом двох років у неї вклали 250 тисяч гривеньце перемога в конкурсі мікропроектів обласної ради. І опікувалася всіма справами педагог Ольга Гусар. Ми десь так трішечки з нею знайомібо вона депутатка райради, але коли побув на її території, відчув у ній силу потужної освітянської господиніВона і проект вигравала, і батьків залучала, і боролася із заздрісниками, які чомусь вирішили, що ремонтувати цю школу не потрібно. Заздрісники говорили про неймовірне, мовляв, стару будівлю, яка колись слугувала дитячим садочком, хтось задумав викупити і звести там барАле Ольга Антонівна все це перейшла успішно і врятувала школу для майбутнього. Може ще нині хтось цього не розуміє, але час розставить крапки. І ще одне мушу додати: наші селаособливо такі малі і віддалені, уже почали скептично ставитися до власної долі. Навіть в Никловичах нам рахували, скільки було номерів (наголос ставте на буквуе“), а скільки тепер. Однак заслуговують похвали ті люди, які рятують свої села від знищення та депресії. Ольга Гусар з такихА потім по секрету Володимир Шведа розповідав мені, що Ольга Антонівна з тих господинь, яка має ще й купу поля, може замість чоловіка сісти на трактор чи комбайн. Тому й не здивувався, коли, приїхавши одного разу глянути на реконструкцію школи, а Ольга Антонівна самотужки забиває підлогу. І тут нічого не вдієшчоловіки в такій глибинціна вагу золота

Вибачайте, що так фрагментами пишупросто хочу по трішки про те, що найбільше вразило. Був місцевий воїн АТО Ігор Кубяк. Відслужив у війську, а тут війна почаласяза першим же дзвінком з військкомату поїхав на фронт. Нині живе селом, хоче бачити тут молодь і навіть причетний до створення футбольної команди, бо без цього спорту село уже точно мертве. Сподобалося, як дякував біля священика молодий дяк Василь Литвин. Мені довелося багатьох дяків чути, але у никловицького гарно поставлений голос і навіть можна зрозуміти слова у його виконанні. Коли потім випитував у місцевих, хто це, то мені з гордістю казали: наш музикант! Цікаве поєднаннямузикант і дяк в одній особі. А от місцевий парох отець Богданце інша історія. 6 вересня, тобто учора, виповнився рік, як він, будучи здоровим, лягав на операційний стіл, щоб одну свою нирку віддати рідному братові, життя якого вимірювалося тижнями. Згадував отець, що перед операційним столом хірург провокував його, мовляв, ви маєте добре оцінити ситуацію, бо результат може бути непередбачуваним. І ви своє життя втратите, і брат помре. Але отець Богдан лише відповів, що коли є шанс врятувати брата, то ним треба скористатися. Інакше він собі цього не пробачить. В день операції за нього молилися священики у всіх церквах. Бог добрийвсе обійшлося. Останні аналізи показали, що як у нього, так і у брата все в норміТакі люди викликають захоплення.

Я заздалегідь знав, що моя присутність у Никловичах, де проводжав у країну знань лише одну першокласницю, мені аукнеться в Самборі, бо насправді мав бути на відзначенні 50-річчя рідної десятої школи. Але мені хотілося підтримати тих освітян, учнів і батьків, якіна краю світуборяться за свою маленьку школу

Роман ІВАНЧУК.

Вас це може зацікавити

Залишити комментар