Коляда для Соломійки з «золотої клітки»
Я дуже хочу, щоб ви розповіли цю історію в газеті, мені здається, вона повчальна – розпочала свою розповідь молода пані, щойно переступивши поріг редакції… На нашій вулиці два роки тому купив хату один заможний пан. Будинок оновив, виставив мурований паркан – має гроші та й вкладає.
З НАМИ, сусідами, не конче «родичається», бо ми йому не рівня. Якщо й бачимо його, то тільки у машині… На Різдво моя дочка Галинка разом з двома подругами вирішили піти поколядувати. Не стільки заради грошей, скільки задля розваги. Тим паче, я своїй Галинці розповідала, як сама колись ходила, як біля хат заможних, які давали добрі гроші, шикувалася черга… Дівчатка пішли по людях і забрели до нашого заможного сусіда. Як я їх вчила, спочатку попросили у господарів дозволу заколядувати. Господар, зі слів доньки, не перечив, але поставив свої умови: дуже вас прошу – візьміть зі собою і мою дочку, а потім всі разом прийдете до мене знову. Виявляється, вона прагне поколядувати, а не має з ким. «Тут я хочу вам сказати, що Соломійка живе за багатим парканом. Тато її везе у школу, потім забирає, на вулицю практично не виходить і ніяких подруг у неї нема. Ми давно це помітили, шкода дитини, бо дитинства у неї нема. Такого, як ми колись мали – з вуличними забавами та купою друзів, – продовжила наша відвідувачка. – Дівчатка обійшли сусідні вулиці і, як обіцяли, зайшли до Соломійки».
Дочка потім розповіла, що їм накрили солодкий стіл, Соломійка показувала свою кімнату, комп’ютер і дуже раділа, що уже має нових подруг. Аза коляду заможний сусід дав кожній колядувальниці по 200 гривень. Моя Галинка натішитися не могла такою щедрістю. Але до чого все це веду? Справа не у грошах і навіть не у тому, що заможний підприємець «купив» своїй доньці подруг, а у тому, як ми, батьки, доволі часто обділяємо своїх дітей. У них є своя кімната, комп’ютер, забавки, але нема живого спілкування, бо їх відділяє від світу білого високий мурований паркан, закінчила свою оповідку наша читачка.
Роман ПОГОНИЧ.