Коляда для Соломійки з «золотої клітки»

SambirWZ
140

Коляда для Соломійки з «золотої клітки»

Я дуже хочу, щоб ви розповіли цю історію в газеті, мені здається, вона повчальна – розпочала свою розповідь молода пані, щойно переступивши поріг редакції… На нашій вулиці два роки тому купив хату один заможний пан. Будинок оновив, виставив мурований паркан – має гроші та й вкладає.

З НАМИ, сусідами, не конче «родичається», бо ми йому не рівня. Якщо й бачимо його, то тільки у машині… На Різдво моя дочка Галинка ра­зом з двома подругами виріши­ли піти поколядувати. Не стільки заради грошей, скільки задля розваги. Тим паче, я своїй Галинці розповідала, як сама ко­лись ходила, як біля хат замож­них, які давали добрі гроші, ши­кувалася черга… Дівчатка пішли по людях і забрели до нашого за­можного сусіда. Як я їх вчила, спо­чатку попросили у господарів дозволу заколядувати. Господар, зі слів доньки, не перечив, але поставив свої умови: дуже вас прошу – візьміть зі собою і мою дочку, а потім всі разом прийде­те до мене знову. Виявляється, вона прагне поколядувати, а не має з ким. «Тут я хочу вам сказа­ти, що Соломійка живе за бага­тим парканом. Тато її везе у шко­лу, потім забирає, на вулицю практично не виходить і ніяких подруг у неї нема. Ми давно це помітили, шкода дитини, бо ди­тинства у неї нема. Такого, як ми колись мали з вуличними заба­вами та купою друзів, продов­жила наша відвідувачка. Дівчат­ка обійшли сусідні вулиці і, як об­іцяли, зайшли до Соломійки».

Дочка потім розповіла, що їм на­крили солодкий стіл, Соломійка показувала свою кімнату, комп’ю­тер і дуже раділа, що уже має но­вих подруг. Аза коляду заможний сусід дав кожній колядувальниці по 200 гривень. Моя Галинка на­тішитися не могла такою щедрі­стю. Але до чого все це веду? Справа не у грошах і навіть не у тому, що заможний підприємець «купив» своїй доньці подруг, а у тому, як ми, батьки, доволі часто обділяємо своїх дітей. У них є своя кімната, комп’ютер, забавки, але нема живого спілкування, бо їх відділяє від світу білого високий мурований паркан, закінчила свою оповідку наша читачка.

Роман ПОГОНИЧ.

Вас це може зацікавити

Залишити комментар