«Тільки тепер виростає те покоління офіцерів, яке здатне воювати»
Як правило, наша газета нечасто бере інтерв’ю у військовиків, які були у зоні АТО. Річ у тому, що тема надто болюча і для них самих, і для нас – навіть на мирній території. У кожного з бійців, як мовиться, своя війна, кожен по особливому її сприймає і нею переймається. Але сьогодні ми зробили виключення, запросивши до розмови майора Костянтина Коваленка – старшого штурмана вертолітної ескадрильї Новокалинівської вертолітної бригади.
– КОСТЯНТИНЕ Олександровичу, скільки часу ви були у зоні АТО?
-В загальному – більше шести місяців у різні роки війни.
-А от цікаво: ви несли на сході бойове чергування і у 2015-му, і у 2017-му. Зробіть, так би мовити, порівняльну характеристику.
-Загальна картина не змінилася, бо війна є війна, але хочу констатувати такий факт: якщо два роки тому було більше обстрілів наших позицій, то тепер кількість зменшилася. Якщо раніше ми мали вісім, ато й більше вильотів на добу на передову, щоб забрати звідти наших поранених бійців, то зараз один раз на добу піднімаємося. Богу дякувати, жертв війни стає менше.
-Яка роль новокалинівських авіаторів на сході? Питаю про це тому, що на наших теренах багато розмов, мовляв, наші авіатори надто далеко від тих місць, де стріляють.
-Це не тільки роль наших авіаторів, а взагалі – місія армійської авіації в зоні АТО. Вона полягає у тому, що вертольоти МІ-8 мають бути готові у будь-який час та незважаючи на будь-які погодні умови, виконати завдання з евакуації поранених. Вертольоти МІ-24несуть бойове чергування в пунктах, визначених командирами АТО, і так само готові виконати будь-яке завдання. Щоб ви правильно розуміли, згідно з Мінськими угодами, авіація участі у прямих бойових діях не бере.
-Свого часу Новий Калинів, де ви служите, пишався своїми воїнами-афганцями. До нинішньої історії частини допишуть і учасників АТО. Скажіть, будь ласка, чи відчувається якась різниця між тодішніми подіями в Афганістані та нинішніми – на сході України?
-Мені немазчим порівнювати, бо це треба питати у тих, які були в Афганістані, а зараз-у зоні АТО, але якби там не було – війна була і тоді, і є зараз. У будь-якому випадку, небезпека чатує – це, мабуть, об’єднує дві війни…
-Пане майоре, мене, мабуть, як і інших, цікавить таке некоректне питання. Якщо хочете, не відповідайте… В Україні був мир і наші військові, коли проходили службу, як кажуть, пороху не нюхали. Та й через нестачу пального новокалинівські авіатори не часто піднімалися в небо. Виростало покоління військових, які йшли на пенсію, не збагнувши, що таке бойові дії”. Коли почалася війна на сході, ці пенсіонери, ще будучи у відносно молодому віці, не проявляли бажання йти на війну, хоча отримували немалі зарплати і заробили немалі пенси…
-Це не зовсім моє питання, але від часу незалежності так складалася політика держави, що армія приходила у занепад. Можу вам заперечити: ті мирні пенсіонери, які відслужили у війську, не мали потрібного бойового досвіду і тому, коли почалася війна, вони виявилися не зажди здатними до рішучості. Це уже тепер росте покоління офіцерів, яке здатне воювати.
-Чи міняється з роками війни забезпеченість військових?
-Суттєвого покращення в забезпеченні соціально-побутових умов службовців не відбувається. Та й з технікою не конче добре, відновлюємо те, що вдалося зберегти з колишніх часів, продовжуємо термін експлуатації на ремзаводах у Запоріжжі та Конотопі.
-Як оцінюєте роль волонтерів у цій війні?
-Це особлива роль. Звичайно, вони не куплять нам вертоліт, але їхня постійна підтримка конче потрібна. Хоча є випадки, що коштом благочинців повертали до життя деяку техніку. Нам приємно у зоні АТО, коли приїжджають земляки. Не повірите, але навіть поспілкуватися з ними – уже радісно. Я не можу не сказати теплих слів на адресу новокалинівського настоятеля церкви отця Ярослава Фабіровського, який проводжає наших бійців на схід, зустрічає та й сам часто туди приїжджає.
АТИМ ЧАСОМ… З чергової ротації повернулися додому наші сапери. Їх традиційно врочисто зустріли, були привітання, квіти від діточок, палкі обійми та грамоти. Що цікаво, з числа волонтерів подяку отримав керівник громадської організації «Волонтери Легіону Свободи Самбірщини» Юрій Лешкович, який разом з однодумцями допоміг нашим саперам облаштувати побуту військовій частині саперів на сході, у якій не так давно справили новосілля. Зокрема, волонтери запустили лазню. Як ми уже одного разу писали, лазня на передовій – то маєток. Грамоту пану Лешковичу підписав голова цивільно-військового співтовариства «Луганськ» О.Корнійчук. Це серйозний рівень…
Роман ІВАНЧУК.