«Тільки тепер виростає те покоління офіцерів, яке здатне воювати»

Як правило, наша газета нечасто бере інтерв’ю у військовиків, які були у зоні АТО. Річ у тому, що тема надто болюча і для них самих, і для нас – навіть на мирній території. У кожного з бійців, як мовиться, своя війна, кожен по особливому її сприймає і нею переймається. Але сьогодні ми зробили виключення, запросивши до розмови майора Костянтина Коваленка – старшого штурмана вертолітної ескадрильї Новокалинівської вертолітної бригади.

– КОСТЯНТИНЕ Олександровичу, скільки часу ви були у зоні АТО?

-В загальному – більше шести місяців у різні роки війни.

-А от цікаво: ви несли на сході бойове чергування і у 2015-му, і у 2017-му. Зробіть, так би мовити, порівняльну ха­рактеристику.

-Загальна картина не змінила­ся, бо війна є війна, але хочу кон­статувати такий факт: якщо два роки тому було більше обстрілів наших позицій, то тепер кількість зменшилася. Якщо раніше ми мали вісім, ато й більше вильотів на добу на передову, щоб забрати звідти наших поранених бійців, то зараз один раз на добу піднімає­мося. Богу дякувати, жертв війни стає менше.

-Яка роль новокалинівських авіаторів на сході? Питаю про це тому, що на наших теренах багато розмов, мовляв, наші авіатори надто далеко від тих місць, де стріляють.

-Це не тільки роль наших авіа­торів, а взагалі – місія армійської авіації в зоні АТО. Вона полягає у тому, що вертольоти МІ-8 мають бути готові у будь-який час та не­зважаючи на будь-які погодні умо­ви, виконати завдання з евакуації поранених. Вертольоти МІ-24не­суть бойове чергування в пунктах, визначених командирами АТО, і так само готові виконати будь-яке завдання. Щоб ви правильно ро­зуміли, згідно з Мінськими угода­ми, авіація участі у прямих бойо­вих діях не бере.

-Свого часу Новий Калинів, де ви служите, пишався своїми воїнами-афганцями. До нинішньої історії частини допишуть і учасників АТО. Скажіть, будь ласка, чи відчувається якась різниця між тодішніми подіями в Афганістані та нинішніми – на сході України?

-Мені немазчим порівнювати, бо це треба питати у тих, які були в Афганістані, а зараз-у зоні АТО, але якби там не було – війна була і тоді, і є зараз. У будь-якому ви­падку, небезпека чатує – це, ма­буть, об’єднує дві війни…

-Пане майоре, мене, ма­буть, як і інших, цікавить таке некоректне питання. Якщо хо­чете, не відповідайте… В Ук­раїні був мир і наші військові, коли проходили службу, як ка­жуть, пороху не нюхали. Та й через нестачу пального новокалинівські авіатори не часто піднімалися в небо. Вироста­ло покоління військових, які йшли на пенсію, не збагнув­ши, що таке бойові дії”. Коли почалася війна на сході, ці пен­сіонери, ще будучи у відносно молодому віці, не проявляли бажання йти на війну, хоча от­римували немалі зарплати і за­робили немалі пенси…

-Це не зовсім моє питання, але від часу незалежності так склада­лася політика держави, що армія приходила у занепад. Можу вам заперечити: ті мирні пенсіонери, які відслужили у війську, не мали потрібного бойового досвіду і тому, коли почалася війна, вони виявилися не зажди здатними до рішучості. Це уже тепер росте по­коління офіцерів, яке здатне вою­вати.

-Чи міняється з роками війни забезпеченість військових?

-Суттєвого покращення в за­безпеченні соціально-побутових умов службовців не відбувається. Та й з технікою не конче добре, відновлюємо те, що вдалося збе­регти з колишніх часів, продов­жуємо термін експлуатації на рем­заводах у Запоріжжі та Конотопі.

-Як оцінюєте роль волон­терів у цій війні?

-Це особлива роль. Звичайно, вони не куплять нам вертоліт, але їхня постійна підтримка конче по­трібна. Хоча є випадки, що кош­том благочинців повертали до життя деяку техніку. Нам приємно у зоні АТО, коли приїжджають земляки. Не повірите, але навіть поспілкуватися з ними – уже рад­існо. Я не можу не сказати теплих слів на адресу новокалинівського настоятеля церкви отця Ярослава Фабіровського, який проводжає наших бійців на схід, зустрічає та й сам часто туди приїжджає.

АТИМ ЧАСОМ… З чергової ротації повернулися додому наші сапе­ри. Їх традиційно врочисто зустріли, були привітання, квіти від діточок, палкі обійми та грамоти. Що цікаво, з числа волонтерів подяку отримав керівник громадської організації «Волонтери Легіону Свободи Самбірщини» Юрій Лешкович, який разом з однодумцями допоміг нашим саперам облаштувати побуту військовій частині саперів на сході, у якій не так давно справили новосілля. Зокрема, волонтери запустили лазню. Як ми уже одного разу писали, лазня на передовій – то маєток. Грамоту пану Лешковичу підписав голова цивільно-військового співтовариства «Луганськ» О.Корнійчук. Це серйозний рівень…

Роман ІВАНЧУК.