«Ви влаштовуєте для нас показуху, а потім цим хвалитеся…»

SambirWZ
22

«Ви влаштовуєте для нас показуху, а потім цим хвалитеся…»

У часі минулих свят прийшов до редакції у військовій формі місцевий вояка. Прізвища не називав, бо не у прізвищі справа, а ми, вислухавши чоловіка, і не наполягали. Просто прийшов розповісти про свій біль, який завдали йому… східняки. Завітав після того, як вичитав в Інтернеті, що цьогоріч на свята в Галичину, як і попередніх років, приїдуть діти зі сходу. Я, каже, кілька років тому приймав у себе двох дівчаток – двоюрідних сестер…

Дочка попросила, щоб ми на свята взяли двох юних мешканок Донецької області. Погодилися, хоча, самі розумієте – клопіт, бо беремо неабияку відповідальність. Дівчатка виявилися чемними, культурними, щиро цікавилися і нашою історією, і звичаями. Ми ходили і до церкви, і вертеп на вулицях шукали, щоб гостям показати, а дружина пильнувала за своїм – аби лиш дівчатка голодними не були. Коли з’ясувалося, що вони жодного разу не бачили курортне місто Трускавець, то я завів машину і помчали туди. Я сам радів від того, що вони радіють. Мені здавалося, що таким своїм щирим ставленням демонструємо свою шляхетність. Дівчатка, коли ми їх проводжали, плакали, клялися у вірності, дякували і запрошували у гості до себе…

Моя дочка з ними час од часу спілкується (живуть на підконтрольній Україні території), хоча зізнається, що кожного разу стосунки стають прохолодніші. І на це Різдво донька з нашого дозволу запросила гостей, причому  разом з батьками… Але відповідь приголомшила. Донька переповіла деякі тези з телефонної розмови. Чи не поїхав я, військовий, на схід убивати їхніх громадян, навіщо взагалі українці до них принесли війну, навіщо ми запрошуємо донецьких до себе на показуху, а потім цим вихваляємося. І взагалі, якщо ви такі щирі, то чому не хочете їхати до них у Донецьку область.  Найбільше роздратувало інше: ви хочете нас вчити жити так, як ви, як живуть у Європі, а ми не хочемо, бо у нас своє бачення… Після тієї розмови дочка витерла з телефону номери подруг. А я вирішив зайти і сказати, що скільки вовка не годуй, однаково у ліс втече…”

Ми розуміємо хвилювання нашого гостя, але дуже хочемо вірити у те, що це поодинокий факт.

 

Роман ПОГОНИЧ

Вас це може зацікавити

Залишити комментар