«В ПАРЄ ми свідчили про злочини російських окупантів»
Якщо ми самі про себе, так би мовити, з перших уст, не розкажемо світові, то що і хто про нас скаже? Таким, здавалося б, банальним міркуванням ми б охарактеризували направду велику справу, які робить команда народного депутата Андрія Лопушанського, коли організовує поїздки юних українців у ПАРЄ. Нагадаємо, сам Андрій Ярославович там свій чоловік, а екскурсії туди земляків – своєрідний психологічних вплив на європейських парламентарів.
У ЗМІ уже розповсюджують чутки про те, що, мовляв, Україна зі своїми проблемами почала набридати… Але ми маємо довести Європі, що проблеми, які виникли у нас, це не тільки українська біда… Після чергової подорожі у Європу ініціатори влаштували у Старому Самборі прес-конференцію для місцевих ЗМІ. Поважності зібранню надала присутність не тільки учасників поїздки, а й представників тамтешньої влади.
Помічник-консультант Марина Кузьмин, священик о.Михайло Николин, Герой Василь Пелиш та інші розповідали про те, що цього разу представляти Україну в ПАРЄ зголосилося 55 земляків, у тому числі і луганчани.
Спочатку, коли вмостилися в автобус, то було відчуття, що їдуть дві різні України – східна і західна. Луганські не розуміли, навіщо наші співали бандерівську “Лента за лентою…”, але згодом усі грані стерлися так, начебто їх не було. Більше того, коли наші уже прибули на місце подій, то, хоч і попереджували їх, мовляв, ведіть себе не надто викликаюче, більше посміхайтеся і не заважайте, луганські хлопці звідкись витягнули жовто-синє знамено з надписом “Луганськ – це Україна”. За-хідняки кажуть, що їм аж сльози на очі навернулися… Вражаючим був момент, коли в однієї з дівчаток-луганчанок в день відвідин ПАРЄ був день народження. Її щиро вітали євродепутати. До слова, болюча історія двох дівчаток зі сходу. Одна на війні залишилася сиротою, інша – інвалідом. І цей момент мав переконати Європу у тому, що від війни страждають ні в чому не винні маленькі українці. Був там хтось із російських дипломатів, який у приватній розмові попросив в українців вибачень за свою країну… Отця Михайла Николина та отця Михайла Нискогуза, який також був у числі делегації, приємно вразила зустріч з Папським нунцієм у ПАРЄ. А ще саме там “айдарівцю” Василю Пелишу, якому вороги на сході відрубали руку за українське татуювання, вручили Орден Степана Бандери. Сам Василь на прес-конференції та й, зрештою, у ПАРЄ, був скромним і небагатослівним. Але ми почули про те, що його присутність у цих стінах, зрештою, як і присутність усіх інших, одягнених у вишиванки у день України в ПАРЄ, вражали євродепутатів.
Журналістам показали книжечку, видану накладом у 300 примірників про злочини Московії в Україні. Це видання мало переконати парламентарів, що це не сепаратисти воюють. До слова, хтось із дипломатів радив українцям: не говоріть, що у вас якісь сепаратисти, а називайте речі своїми іменами – то є війна Росії проти України. І має рацію…
А ще усі в один голос говорили про те, яким щирим був виступ подружжя самбірян Володимира та Лілі Юричків, які втратили на війні сина. Здається, вони промовляли не словами, а зболеним серцем. Зрештою, Володимир Юричко поді-лився з “Високим Замком” своїми враженнями від незвичної подорожі. “Перемога кується не лише на сході України, вона здобувається спільними зусиллями солдатів, волонтерів, дипломатів, всіма тими, хто формує другий фронт боротьби з агресором. І нам надійшла інформація, що народний депутат України Андрій Лопушанський готує поїздку учасників – свідків злочинів терористів проти народу України, на пленарне засідання Парламентської Асамблеї Ради Європи, де буде розглядатися питання про продовження позбавлення голосу російської делегації. Вразив лідер кримських татар Мустафа Дже-мільов – скільки українського духу, патріотизму є у цього багаторічного в’язня, людини далеко некремезної статури. Якби всі українські лідери були такими, про війну на сході давно б забули і Крим знову став би українським. На засіданні “круглого столу”, крім українців, виступали представники іноземних делегацій. Думаю, їх вразила розповідь Василя Пелиша про звірства окупантів на Донбасі. А після мого виступу увесь зал хвилиною мовчання вшанував пам’ять загиблих Героїв. Зворушливим був виступ сестри пораненого Володимира Вінярського, реабілітацією якого опікується Андрій Лопушанський… Ми зацікавили іноземних журналістів і багато хто давав потім інтерв’ю. Хоч офі-ційна російська делегація побоялася приїхати на засідання Ради Європи, спільними зусиллями ми зробили антиросійський фронт ще міцнішим, а нашу спільну перемогу – ще реальнішою”.
Роман ІВАНЧУК