Микола ФРЕЙ: «Догану можна вважати стимулом до плідної роботи підлеглих»
Владна вотчина нового голови Самбірської райдержадміністрації через об’єднання громад зменшилася майже на половину
Самбірщиною з третього поверху “білого дому” уже кілька місяців керує Микола Фрей, спочатку як перший заступник голови РДА, а віднедавна – як очільник виконавчої гілки влади. А ми вирішили, що пора ближче знайомити читачів з новим господарем хоча і слово “новий” не зовсім підходить.
Микола Фрей виріс у Луках, потім вчився в аграрному університеті за фахом інженер-еколог, був підприємцем, перейшов на державну службу як еколог, став помічником народного депутата Ярослава Дубневича, депутат районної ради і попереднього, і нинішнього скликань. Неформальний лідер Луківської округи, активний учасник Майдану, волонтер, багато разів їздив на схід з представниками волонтерських організацій, доставляли не тільки продукти, а й техніку. Всі активні жителі Самбірщини знають активність Миколи Михайловича. Тому говорити про те, що до влади прийшов мало відомий чоловік, значить казати неправду… Але з цього ми і розпочали розмову…
-Пане Миколо, ви очолили район, в принципі не маючи щедрого досвіду управлінця…
-Колись на такі посади призначали директорів чи голів колгоспів. Але то був час сильного адміністрування, коли керівник району їздив у села і вчив, як орати-сіяти, а потім карав… Тоді потрібно було виконувати те, що запланували вгорі. Часи змінилися. Нині інші вимоги – треба знати, що хочуть люди, що планують громади, допомагати соціально-економічному розвитку, допомагати громадам відстоювати їхні законні інтереси, бути державним менеджером на своїй території. Той досвід, який є, мені у цьому допоможе. На посаду голови Самбірської РДА вперше довелося проходити відкритий конкурс – було ще кілька претендентів, але у результаті випробувань тестами та численними співбесідами, починаючи з обласної комісії, громадських експертів і закінчуючи владними структурами у Києві, ставку зробили на мене.
-Але, кажуть, у вашому призначенні є не стільки багато ваших заслуг, скільки впливу народного депутата Ярослава Дубневича, представником команди якого ви є…
-Я не відмовляюся від того, що є представником команди Дубневича, ба більше – цим пишаюся. Але Ярослав Васильович не проходив замість мене усі випробування перед призначенням і не водив мене у Адміністрацію Президента чи Кабмін. З другого боку, і це теж правда, ми сьогодні, починаючи від районної влади і закінчуючи парламентом, маємо владну команду і взяли на себе відповідальність за справи на Самбірщині. Такої “вертикалі” влади район ніколи не мав. Сьогодні важко собі уявити вирішення наболілих проблем району без підтримки Ярослава Дубневича та депутатів обласної ради. Насправді, з нашим народним депутатом непросто співпрацювати – він надто вимогливий… Він допомагає району, але не терпить бездіяльності місцевих чиновників…
-Але, смію підмітити, незважаючи на розмаїті старання, Самбірщина, до слова, разом зі Старосамбірщиною, згідно з оприлюдненими місцями у рейтингах, займає останнє місце…
-Переконаний, що не на довго. Це, знаєте, як у змаганнях “Формули-1” є час на піт-стоп, щоб замінити колеса і згодом отримати перевагу над суперниками. Зміна керівництва у районі розслабила окремих підлеглих працівників, частину з яких вже замінили. З іншого боку, основний показник у рейтингах – обсяг промислової продукції, а її у нас практично нема. Вістовицька кераміка чи Воютицький спиртзавод не витягнуть показники, зрештою, і влада на них як не мала впливу раніше, так не має і зараз… Але парадокс ситуації в іншому: Самбірщина має чи не найбільше об’єднаних громад, які відтепер мають самостійні бюджети, і за старою системою оцінювання поки що не враховуються до показників району. На “самостійні хліба” відійшла практично половина району. А та друга, що залишилася, показників не витягне, аби змагатися з іншими районами Львівщини, особливо наближеними до обласного центру, а тому ми і опинилися на останніх сходинках у рейтингу. Не хочу оправдовуватися, але Дрогобиччина з її значно потужнішим потенціалом, теж у низу… Ми розібралися у причинах і маємо напрацювання на найближчий час.
-Коли було представлення вас керівником Самбірщини, говорили про те, що маєте стратегію розвитку району.
-Я розпочав зі співпраці з великими інвесторами. Шаную їхню роботу, але треба навести лад у тому, що просто так користуватися нашою землею їм не дамо. Мусять бути укладені угоди з пайовиками, мусить бути плата за землю, відрахування у місцевий бюджет, зрештою, вони мають допомагати громадам. Бо виходить так, що на паперах земля начебто є, начебто її обробляють, а обліку мало. Інвестори з розумінням ставляться до наших вимог. У тому числі і такої – кожен виробник, який приходить, має у нас реєструватися. Ну, де ж логіка у тому, що аграрна фірма зареєстрована у Кам’янці-Бузькій, там платить усі податки, а виробничу діяльність провадить у нас… Ми будемо продовжувати роботи з участі у конкурсах розмаїтих проектів, бо іншої нагоди притягнути у район свіжу копійку, нема. Напрацювання з громадами останніх місяців дають надію у 2016 році розраховувати на обласні і державні субвенції на суму більше 100 мільйонів гривень. Є свої задумки і оптимізм з приводу ремонту доріг, але це тема окремої розмови.
-Ви чомусь не згадуєте нічого про проблеми у медицині, освіті, культурі…
-Як би це сумно для декого не виглядало, але процеси оптимізації будуть продовжуватися. Не може бути лікарні, у якій, наприклад, 80 працівників, а лікується 5-6 немічних стареньких людей, яким діватися ніде. Жодна країна світу не знущається так з платників податків, щоб їхнім коштом утримувати такі заклади. За ці кошти краще придбати діагностичне обладнання та медикаменти для невідкладної медичної допомоги, відремонтувати лікарняні палати і обладнати інвентарем. Уже є законні підстави закривати школи, у яких менше 25 дітей. У нас все ще є школи, де кількість учнів дорівнює кількості вчителів. І взагалі, хочемо ми цього чи ні, але доведеться у кожній окрузі створювати базові опорні школи з усім необхідним матеріальним забезпеченням. А за “вивільнені” кошти краще придбати шкільні автобуси і організувати безкоштовне харчування учнів. Маємо тимчасову проблему з переведенням бібліотек у сільські об’єднані громади, бо наразі на законодавчому рівні тема неврегульована. Але так чи інакше, все стане на свої місця. Тішуся з того, що усі бюджетники за січень отримали зарплату, незважаючи на те, чи вони в об’єднаній громаді, чи ні. Зрештою, у багатьох селах люди, опинившись в об’єднаних громадах, самі будуть визначати, які бюджетні структури їм треба утримувати своїм коштом, а які “тягнуть” надто багато коштів. Я наведу тільки один момент. Недавно дізнався, що Самбірщина у числі лідерів за дитячою смертністю у той час, коли у дитячій лікарні, незважаючи на скорочення ліжок, штат залишається дуже великим. Хіба можна на таке не реагувати? Замість скеровувати кошти на лікування хворих, ми утримуємо десятки будівель і в кожній – нікому не потрібні адміністративні штати.
-Кажуть, ви розпочали роботу в адміністрації з наведення дисципліни, вже встигли дати догани. Не боїтеся, що перетиснете пружину? Люди в “білому домі” заробляють не так багато, як комусь може здаватися.
-Якщо люди, які працюють у “білому домі”, отримують державні гроші (нехай невеликі), то мусять віддаватися роботі – інакше не може бути. Якщо я бачу, що хтось не здатний виконувати обов’язки, або взагалі не знає, що має робити, то що, накажете мені таких терпіти? Звичайно, ні. Але якщо я і дав комусь догану, то заслужену. Догану можна вважати стимулом до плідної роботи. Я недавно мав співбесіди з працівниками адміністрації. У нас немало фахівців різного профілю і з великим досвідом. Цей досвід має служити людям, а не сидінню в кабінетах з одним папірцем.
-Чи визначилися вже зі своїми заступниками?
-Запропонував продовжити роботу у команді заступнику з гуманітарних питань Лесі Ленартович, керівнику апарату Руслані Ревть. Визначаюся з кандидатом на посаду першого заступника. Проблеми з підбором кадрів останнім часом є. Дивно – бо начебто охочих “побавитися у владу” вистачає, проте далеко не усі відповідають владним критеріям.
-У вас тепер змінився графік робочого дня?
-Та, мабуть, ні. Прокидаюся о шостій ранку, о 7.30, як правило, уже на роботі і до пізнього вечора… Мушу признатися, кабінетна робота мене не захоплює. Хочу більше бути серед людей… Адже виникає багато нестандартних ситуацій, для прикладу, цієї ночі довелося до другої години спільно з пожежниками гасити вогнище на полях поблизу Калинова, бо суха трава, яку селяни палять навесні або восени, уже добиралася до території новокалинівської частини авіаторів…
Роман ІВАНЧУК.