«Бойові дії» на землях вояків АТО
Керівник Самбірської Самооборони Ярослав Різун, виступаючи від імені громади на сесії міськради, попросив владу однаково ставитися як до воїнів АТО, так і до добровольців. Мова йде про виділення землі для вояків. Але якщо більшість йшла воювати чи тому, що військові, чи за повістками з військкомату, то є і такі, які добровільно записувалися у загони і були на передовій. Звернення від учасників АТО з приводу виділення землі під забудову і добровольцям виголосив на сесій ще й депутат Володимир Кульчицький.
Живий свідок – самбірянин Володимир Кантор, якого за станом здоров’я до війська не кликали, але він поїхав сам. Зараз у таких хлопців, як він, проблеми: начебто були в АТО, але з документів – хіба довідки від командирів. Добровольці просять і їм вділити шматок землі, зокрема, біля самбірської цегельні. Там начебто влазиться зо два десятки котеджів, а добровольців є дванадцять. Тема землі біля цегельного заводу повисла у повітрі, а мер Юрій Гамар чомусь почав розповідати про те, що були бійці, які на передовій не були, а качалися у спортзалах. При цьому зазначив, що то його суб’єктивна точка зору. На запитання, кого конкретно має на увазі, відповіді не прозвучало, однак Юрій Петрович твердить, що давати землю солдатам треба згідно із законом, а тому необхідний увесь набір документів. Мусимо нагадати ще один конфлікт, який виник за час попередньої влади. Коли команда тодішнього мера виділяла пляци воякам АТО, то хтось з опонентів запідозрив, що не всі претенденти на масив біля цукрового заводу – справді бійці АТО. І начебто це перевіряє прокуратура, і начебто знайшли “лівих”. Час минає, але про цю перевірку ніхто і не згадує. Пригадуємо, на сесії один з командирів військової частини тоді ледь у бійку не пішов з деякими депутатами, бо твердив, що нікого зайвого у списках нема. Якщо серед вояків АТО, які претендують на пляци, перевірені усі і “лівих” нема, то чи не варто комусь у когось вибачень просити?
Тема земельних наділів для воїнів АТО у мікрорайоні колишнього цукрового заводу стала актуальною і на сесійних засіданнях нарешті треба було ставити крапку, але позаминулого вівторка не встигли. Ми найменше хотіли б влазити у цю тему: законно чи ні команда Тараса Копиляка виділяла там ділянки, законними чи ні є вимоги про санітарні і промислові зони, справедливими чи ні є амбіції окремих депутатів, які зберігають на цій території і свої приватні інтереси… Але нам відверто соромно, що це питання нинішня влада не може довершити до логічного кінця. Цими днями каменем спотикання стали окремі ділянки, які начебто комусь заважають… Міський голова розповідав на прес-конференції журналістам, що людей переконали “переселити” свої ділянки з одного місця на інше, мовляв, навіщо вам підприємства поруч та ще й траса, і вони написали заяви про відмову. Потім ці ж люди начебто збагнули, що не такі вже й благі наміри у тих, хто їх переконував… Позаминулого вівторка на сесію приходив батько Героя Володимир Юричко і так дохідливо пояснював проблему, що сесія у тому місці обірвалася і її продовження запланували на минулий четвер. Здається, якось вийшли з прикрої ситуації…
Просто ганебно, що владоможці з таким скрипом вирішують питання для тих, хто воює і помирає на сході. Ми вкотре хочемо сказати, що наші захисники не заслуговують такого зневажливого ставлення до себе.
Ще кілька слів про землю на сесії. У “різному” депутат Ярослав Кузьмяк попросив надати слово члену виконкому, знаному на наших теренах будівельнику Степану Мандюку. Той запропонував найвищій владі міста погодитися з таким проектом: місто виділяє під житлову багатоповерхову забудову кілька земельних ділянок, у тому числі і найбільшу – поблизу самбірського цегельного заводу, а фірма подарує містові кілька квартир, чи відремонтує стадіон, чи створить ще якісь блага. Судячи з реакції обранців, ідея їм не сподобалася. Не сподобалася схема отримання землі, бо переконані, що ділянки під комерційне будівництво мають йти на аук-ціон, а не наближеним до ратуші.
Роман ІВАНЧУК.