Липневі «Ігри Нескорених» зустрінуть 350 патріотів «Труханівської Січі»
Їздити на засідання оргкомітетів будь-яких фестивалів – не в традиції нашої газети, але на перше зібрання організаторів святкування УГВР у Сприні, що відбудеться у середині липня, не міг не поїхати. Найперше тому, що прибули у гірське село керівники знаменитої “Труханівської Січі”. Це, хто не знає, такий собі агітаційний патріотичний поїзд, який подорожує усіма областями України з метою долучити молодь до українського духу.
І не тільки мене захопила зустріч з цими людьми, а й, наприклад, Погірцівського сільського голову Орисю Зварич, яка раніше працювала вчителем фізкультури і, забуваючи нині, що вона уже чиновниця, гуртує дітвору на спортивні і патріотичні заходи. Торік у Сприні погірцівська молодь взяла участь від імені Самбірщини у знаменитих уже “Іграх Нескорених”. Разом зі своїми вихованцями їздила на Ігри вищого рівня і були разом з “труханівцями”. Тому головного отамана Миколу Бондара та інших сприймала, як найближчих друзів.
Спочатку оргкомітет видавався нам нуднуватим, бо керівники Самбірщини, Городоччини, Мостищини обговорювали деталі. Найбільша деталь, яка нас приголомшила, “Труханівська Січ” привозить цьогоріч у Сприню близько 350 своїх шанувальників. Будуть вишкіл, історичні семінари та змагання між командами. Немаловажною буде зустріч з нашими військовиками, які проведуть заняття на своїй техніці… Пан Микола вважає, що все має бути максимально близьким до польових і військових умов, а тому усі учасники мають жити у наметах. Гість хоче, аби стільки ж дітей було і з наших країв, аби поміж собою потоваришували надовго.
Нам важко сказати, де візьметься стільки юнаків і дівчат і як вони розмістяться на спринських горах, але коли ми поспілкувалися з хлопцями, то вирішили, що нічого нереального не буває. Головне – захотіти. Наприклад, така цікава деталь. Коли потяг “Труханівської Січі” приїде у Самбір, то яким чином увесь той гурт доставити у Сприню? Виявляється, все просто – два десятки кілометрів пройдуть пішки. Харчування, проживання – так само не проблема. Разом з паном Миколою було ще кілька хлопців – його помічників. Здебільшого військові добровольці – молоді хлопці, які уже пройшли горнило війни. Не знаю, як інші чиновники, але мені було чомусь ніякого – ми всі такі гречні, правильні, а вони, як це молодь тепер каже, “безбашенні“. Якраз такі, які творять нашу історію. Не сидять у барах, а товчуть собою по усіх усюдах, щоб приносити користь і на мирній території. Ми познайомилися з Романом, який ще на Майдані втратив руку. Але в нього стільки силу духу, що можна позаздрити і вклонитися. Більше того, Роман упізнав одного з самбірських командирів військової частини. Юнак свого часу проходив службу під його керівництвом. Пан підполковник аж сконфузився, мовляв, не всіх запам‘ятаєш. Але світ тісний… В одному місці ми забули про УГВР, говорили про життя, про схід, про майбутнє… Майбутнє у нас, якщо маємо таких бійців, світле і правильне. Як сказав Роман, мабуть, нам: ви нам тільки не заважайте… (З’явилася цікава ідея: під час святкування річниці УГВР кожна область має підготувати один номер урочистого концерту замість тих пристарших артистів, які традиційно там співають). Чесне слово, заважати не будемо, тільки допоможемо прийняти 350 патріотів з різних областей України. Кількість вражаюча, хоча й не надто велика, враховуючи те, скільки ще молоді на сході та півдні, якій треба довести, що вони українці зі своєю гідністю. Більше того, діти, які приїдуть до нас у Сприню в липні, уже своїх дітей виховають патріотами. І бодай заради цього вартує і чиновникам мужньо сприйняти ті труднощі, які будуть під час організації свята УГВР та традиційних уже “Ігор Нескорених“.
Коли усі роз’їхалися, ми спілкувалися з головою райради Віталієм Кімаком, директором лісгоспу Ігорем Яремою, головами сусідніх районних рад… Визнали, що буде складно, але цьогорічне УГВР, якщо вдасться те, що намітили бодай на половину, стане найбільш грандіозним з часу незалежності. Іншими словами, “Ігри Нескорених” мають шанс стати всеукраїнським змагом. А чому б ні? У 1944-му Сприня вже була місцем створення нового парламенту воюючої на обидва боки України.
Роман ІВАНЧУК.