Отець Володимир Груца: «Поклик Бога я відчув ще в Добромилі…»

SambirWZ
100

Отець Володимир Груца: «Поклик Бога я відчув ще в Добромилі…»

Не так давно ми розповіли читачам з Добромиля, що мають гарну нагоду пишатися своїм земляком о. Володимиром Груцою, який є душпастирем, монахом-редемптористом, а невдовзі стане ще й Єпископом-помічником Львівської архиєпархії УГКЦ. Мабуть, землякам буде цікавим уривок з його інтерв’ю…

– Владико-номінанте, про ваше походження, дитячі роки, юність мало відомо. Багато є інформації про ваше навчання, наукову діяльність…

– Я народився 1976 року в Добромилі. Як відомо, в той час Церква виходила з підпілля. Ріс я біля монастиря отців василіан, де, до речі, свій новіціат проходив митрополит Шептицький. Коли мене запитують про те, як і коли я відчув монаше покликання, то не можу точно відповісти. Для мене це Божа таємниця, яку я відкриватиму до кінця життя. Та я не жалкую про цей вибір. І якби мені повернути час назад, то я б знову відгукнувся на поклик Бога.

Я не був особливим, найкращим чи найпобожнішим хлопцем. Пригадую з підліткового віку, коли в парафіяльному храмі люди молилися за монаші та священичі покликання, то думав, що, можливо, сусід чи друг піде до монастиря. Та цей поклик прийшов до мене. Пригадую свою підготовку до Першої Сповіді та урочистого Святого Причастя. Мені було 14 років. Я робив це самостійно, бо група моїх ровесників приступала до Таїнств раніше. Читав, роздумував…

– Коли ви вирішили вступити до монастиря, як на це відреагувала ваша родина?

– Вдячний рідним за те, що толерували мій вибір. Вони казали мені: якщо я буду щасливим, то й вони також.

– Тобто вони вас не відмовляли?

– Можливо, було таке бажання в їхніх серцях, але я цього не відчував.

– Ви одразу після школи вступили в монастир?

– Після закінчення Добромильської школи вступав до університету, але забракло  балів. Тож мав рік на роздуми і пішов в училище, а після цього вступив до новіціату Чину Найсвятішого Ізбавителя (отці редемптористи).

– Чому редемптористи, а не василіани чи студити?

– У Тернаві, у парафії, де я провів своє дитинство, першим душпастирем був о. Михайло Волошин, ЧНІ. Цей священик справив на мене велике враження. Після нього служив ще один отець редемпторист – тепер владика Ярослав (Приріз), який мав на мене не менший вплив. Коли настав час робити вибір, хотів вступати до семінарії, але було запізно подавати документи. Тож Божі стежки провадили мене дивним шляхом саме до монастиря отців редемптористів…

– Чи думали ви про те, що можете стати єпископом?

– Насправді, це те, чого я хотів найменше. Мав задуми щодо роботи з молоддю в Гніздичеві. Якби знав, що буде таке рішення Церкви, то точно не будував би таких масштабних планів (сміється). Це було для мене несподіванкою”.

 

Руслана ТКАЧЕНКО.

Вас це може зацікавити

Залишити комментар