«Норбілк Агрі» ламає аграрні стереотипи Старосамбірщини: на величезних площах вирощує квасолю і соняшник

SambirWZ
87

«Норбілк Агрі» ламає аграрні стереотипи Старосамбірщини: на величезних площах вирощує квасолю і соняшник

У синоптиків це називається просто – “місцями дощ”, а для аграрників – втрачені дні збирання урожаю.  Коли ми виїжджали зі Самбора на Старосамбірщину на збирання квасолі, було  сонячно. Та чим ближче до кінцевої точки, тим важчими ставали хмари, а потім сипнуло не на жарт. Величезний комбайн, який мав збирати урожай і на якому мене обіцяли покатати, мирно стояв на крайчику мокрого поля…

Відмовити представникам “Норбілк Агрі”, які уже три роки орендують паї на Старосамбірщині, не міг з двох причин. По-перше, ще ніколи не бачив, як росте квасоля на площі більше 200 гектарів, по-друге, це той інвестор, якому можна довіряти і який з року в рік доводить, що господарку можна вести не так, як ми усі до цього звикли: до образу орендаря, що приходить на 3-5 років, виснажує землю і пропадає. Відколи у нас поселився Джонатан Клібборн з Ірландії (на фото другий зліва), підприємство зібрало близько 3 тисяч гектарів людських паїв. Цьогоріч працювали на 2 тисячах, бо інші площі готують до обробітку. Слово “готують” легко пишеться та важко робиться. Беруть ті лани, які щедро поросли деревами. Пускають техніку, що все це нищить, і повертають землі її первинне призначення. Першим засівають соняшник.  Раніше на наших теренах ця культура не культивувалася. Захід України віддав її теплим південним краям. Але тепер і соняшник у нас – на радість нам. Що цікаво, влітку  люди їздили фотографуватися у соняхи, а потім знимки вивішували у соціальних мережах, аби похизуватися своїми обличчями на фоні цих дивовижних творінь природи. Але це лірика… Насправді, як переконали нас аграрники, соняшники і для краси годяться, і на продаж фірмам, що виробляють олію, а головне – його треба сіяти тому, що збирають тільки голівки-кошички, а все інше залишається. Після того, як на полях нищать ліси, ґрунт ще не є досконалим для зернових чи інших культур, бо ще багато патиччя залишається і заважає збирати урожай. Тому у пригоді і стає соняшник, у якому все найцінніше – у голівці.

Що стосується квасолі, заради якої їхали у Конів, то вона тут має дивовижну назву “Navy beаn”. Цей сорт вперше в Україні. Крім “Норбілк Агрі” її вирощують ще буквально декілька підприємств. Мушу вас розчарувати так само, як розчарувався сам, бо насправді плоди кущистої квасолі – ну, дуже дрібненькі, хоча вона йде на експорт і у сусідніх країнах її люблять. На конівських землях вона цінна, за словами менеджера фірми Ігоря Шака, тим, що сприяє поліпшенню складу і структури ґрунту. На її корінцях живуть бактерії, що накопичують азот, який рослина засвоїла з повітря і збагачують ним ґрунт. А вже наступного року земля матиме натуральну, а не хімічну поживу. Одне слово, вирощуючи квасолю, аграрники відновлюють землю після попередніх культур і дбають про наступний врожай. Бачите, як це все хитро-мудро переплітається… Інвестор вирощує і конюшину для покращення ґрунтів на майбутні врожаї, що теж є вражаючим фактом, і доводить довгострокові наміри інвестора. Конюшина урожаю не дає, але сотні гектарів під нею нині, дають майбутній ефект.

Ми вирішили торкнутися нинішньої теми – хімізації ґрунтів. Її у фірмі вносять мінімум – тільки те, без чого не обійтися. Причина у тому, що насіння соняшника, ячменю чи пшениці йде на продаж потужним фірмам і поки товар не пройде прискіпливих аналізів у серйозних лабораторіях, продукції не приймуть. Що стосується квасолі, то вся вона йде виключно на експорт. За мінімальних відхилень від вимог щодо якості передбачені величезні штрафи. Такі покупці не хочуть хімії, хочуть натурального. Є ще один серйозний аргумент. Фірма укладає угоди оренди паїв на 10 або на 25 років. І тому аж ніяк не зацікавлена у тому, щоб понищити хімією ґрунти протягом кількох років, бо їм на них ще довго працювати. Тому пішли іншим шляхом. Цього року на всіх орендованих площах зробили аналізи ґрунту, після чого розробили детальну стратегію внесення міндобрив. І тільки тих, що потрібні, а не сипати їх без міри і без користі.

Зрозуміло, що окрім “екзотики”, підприємство цього року вирощувало звичні нам ячмінь і пшеницю. Перший зокрема дав досить пристойний урожай – 67 центнерів з гектара.  І без надміру хімії.

Не могли не поцікавитися оплатою за людські морґи. В середньому за гектар, підкреслю, гектар  паю, дають 400 – 600 кілограмів зерна, в залежності від угоди. Це загалом непогано. Цьогоріч видачу зерна окультурять. Самі навантажать у фірмові 50-ти кілограмові мішки, самі порозвозять по селах. За словами представника фірми Ігоря Шака,  інвесторам не дуже вигідно розраховуватися зерном, оскільки ціна збіжжя для пайовиків є значно нижчою від середньоринкової і плюс це доволі складний організаційний і  виробничий процес. Але такий вид орендної плати є типовим для населення, тому треба шукати плюси і в цьому. З одного боку, такої кількості збіжжя сім’ї вистачає, а з другого – людям уже не треба самим на присадибах сіяти зерно, доглядати його, а потім збирати невідомо яким комбайном. Саме тому селяни більш охоче віддають свої паї в оренду.

До слова, ми не раз питали на Старосамбірщині у пайовиків, чи просто аграрних чиновників, сільських голів, на скільки чесною є у розрахунках “Норбілк Агрі”? Поганих слів не чули і це потішило. Скажу більше, пан Джонатан уже сприймається у районі як свій,  тому і люди йому довіряють найцінніше, що їм зосталося, – землю… Мало того, що одружився колись з родачкою зі Старосамбірщини, має трійко діточок, він ще й придбав влітку у одному зі сіл будинок, бо прийшов до нас всерйоз і надовго. Самі бачите, ніхто з великих інвесторів ще не додумався тут оселятися… Каже пан Джонатан, що хатина старенька, там десятиріччями ніхто не жив, але основна цінність будівлі у тому, що довкола дуже багато землі… Я коли з ним спілкуюся, до речі, українською мовою, то навіть не знаю, чого у нього більше: набутого українського, чи рідного – ірландського…

 

Роман ІВАНЧУК.

Вас це може зацікавити

Залишити комментар