Коли «Пливе кача», помирає остання надія Матері…

SambirWZ
207

Коли «Пливе кача», помирає остання надія Матері…

Боже мій, йому було лише дев’ятнадцять… Але він був бійцем знаменитої “вісімдесятки”. Тепер військові своєю скупою мовою кажуть: “Микола Кльоб загинув у Луганському аеропорту 2 вересня 2014 року, прикриваючи вихід своїх побратимів з оточення. На війні – з 8 березня 2014 року”.

Разом зі своїм підрозділом він одним із перших пішов на розблокування Луганського аеропорту, де стояла основна частина особового складу 80-ї окремої аеромобільної бригади. Під час маршу вони потрапили у засідку. В бронетранспортер, за кермом якого був Микола, влетіла ворожа граната. Машина загорілася. Завдяки діям цього мужнього хлопця вдалось врятувати всіх, які їхали цією машиною. Після того, як хлопці пробили “коридор” крізь оточення і зайшли на територію аеропорту, йому довірили іншу машину. Микола Кльоб загинув, прикриваючи вихід своїх побратимів з пекельного оточення… Сепаратисти довго не віддавали тіло нашого Героя. Незважаючи на всі домовленості, вони не дозволяли забрати його з поля бою. А коли хтось з бандитів знайшов телефон Миколи, то почались дзвінки із шантажем…

…Ми зустріли тіло Миколи у Самборі, на звичному місці біля Площі Пам’яті на молитву… Та як тільки хтось із священиків вимовив ім’я невинного загиблого Миколи, матері, здається, це була матір, стало зле. Терміново викликали швидку, а вже потім втомлену горем жінку солдати занесли на руках в автобус… Може вона до останнього чекала втішної звістки, що її синочок живий, але тепер і ця надія померла. Просто не уявляю, як її серце – звичайне людське серце, пережило ті сотні дуже довгих, моторошних днів та безсонних ночей в гіркому очікуванні… Тільки ДНК-експертиза розставила усе на свої місця…

Як підмітив отець Микола Бухній, нині востаннє загиблий Микола поїхав дорогою додому, пройде рідними стежками, зайде у мамину світлицю і почує прощальний дзвін рідної церковці у Нижній Яблунці на Турківщині… На жаль, все у тому житті буває востаннє…

Скорботну процесію зустрічали наші земляки у всіх селах дорогою додому. З молитвою… Зі сльозами… З болем… Зі співчуттям… І з тим тужливим “Пливе кача”, яке, здається, знаю уже напам’ять…

 

Роман ІВАНЧУК.

Вас це може зацікавити

Залишити комментар