Головний охоронець здоров’я українців Супрун каже, що якби лікарі мали гідну зарплату, вони б не потребували «додаткового фінансування» від пацієнтів

SambirWZ
94

Головний охоронець здоров’я українців Супрун каже, що якби лікарі мали гідну зарплату, вони б не потребували «додаткового фінансування» від пацієнтів

Минулий четвер  буде позначений в історії як візит виконувачки обов’язки міністра охорони здоров’я Уляни Супрун. Вона прибула до Самбора не знаємо чим і не знаємо з ким. Знаємо, що пообідала з кимось із своїх приятелів-майданівців, а потім медики гуртом зійшлися в медичному коледжі на спілкування з приводу реформ. Кажуть, що навіть представників місцевої влади вона викреслювала зі списку запрошених. Зрештою, ми помітили хіба голову РДА Миколу Фрея. Частина журналістів сиділа разом з медиками і мріяла про реформи, частина (чемніша) – прийшла, як і було заплановано, лише на прес-конференцію. Був кінець дня і міністр була трохи втомлена, хоча доволі ґрунтовно відповідала на запитання.

Наш репортер у другій половині зустрічей горів бажанням дізнатися, чи будуть наші медики мати заробітну платню, якої не отримували уже протягом трьох місяців. Пані Уляна, треба сказати, належить до тих дипломатичних представників, які можуть багато говорити і поміж ті словеса треба ловити істину. Так ось, істина у тім, що із зарплатою будуть проблеми. Мінфін свою місію виконав: скинув гроші на місця (на душу населення), а ви, у низах, борсайтеся. Міністерство охорони здоров’я турбує головних фінансистів, але наразі не виходить. Журналісти порадили їй частіше і гучніше стукати у двері, але у відповідь почули, що коли усі міністри всідаються у Гройсмановому Кабінеті, то здоров’я “сидить” далеко від президії… Хоча  ствердила, що українська нація вимирає… Одне слово, шановні медики, якщо ви хочете прочитати про те, що після візиту пані Супрун на наші терени уже завтра будуть гроші на зарплату, то не тіште себе ілюзіями.

Як підмітив один доктор, що був на основній частині, міністерство живе само по собі, медицина – сама по собі… Інший доктор на наше прохання прокоментувати найцікавіше з почутого, вхопився двома руками за сиву голову і мовчки пішов… Цей жест я оцінив так: на владних пагорбах столиці проблеми якогось там реґіону з його нестачею коштів не надто цікавить. Тому доволі недолуго, але в тему прозвучало запитання: в Самборі травматологія гниє від грибка, отож, чи може держава будувати нові приміщення. Держава не будуватиме нічого, хочете щось зводити, зводьте собі самі… Уляна Супрун чітко дала зрозуміти, що вона не політик в Кабміні, вона практик, яка впроваджує реформи. Знаєте, у нас про реформи стільки базікають, що це слово “заговорили” повністю і воно уже не несе жодного смислового навантаження. Тому набрався мужності і попросив пані міністра сказати, що вона має на увазі під словом “реформа”, де та дорожня карта і чим це все має закінчитися? Бо на верхах, як колись з “перебудовою” – щось шумить, а у низах – тихо. Наразі наші земляки  реформи зводять до того, що все треба скоротити, бо нема грошей… Далі банально, але зрозуміло: нехай нам скажуть, що реформа – це коли операційний стіл в операційній залі треба розвернути не головою до дверей, а ногами, і тоді усім стане легше, і тоді  будемо раз і назавжди реформовані… Але і такого ніхто не каже. Кажуть про державне чи якесь там інше страхування. Кажуть, що наступний рік буде складним, бо перехідним, а вже у 2018-му відчуємо полегшення. У чому полегшення, не кажуть. З приводу реформ. Я одного разу набрався терпимості  і увімкнув популярний інформаційний телеканал та почав рахувати, скільки разів протягом однієї години ведучі та гості студії вживуть слова “реформа” чи похідні від нього. Ви не повірите, 127 разів! І ніхто не пояснить провінційним дурням, що треба робити, що реформуватися… А пані Супрун розповіла нам про те, що вона колись в Америці мала медичну практику і як це добре було. Ми віримо, що в Америці було добре… Маю певні підозри у тому, що пані Уляна ще не дуже близька до наших лікарень, медиків та пацієнтів… Вона могла б бути ідеальним міністром так через років п’ять, а зараз, коли люди ходять на роботу і не отримують зарплати, коли не знати, що робити з лікарнями старого зразка і з пацієнтами, які сумніваються, чи йти до шпиталю, чи помирати вдома, бо грошей нема, їй буде складно…

Ще одне запитання від нашого репортера, яке попросили нас задати самі ж медики. Через процеси децентралізації влади гроші все частіше будуть опинятися у касах об’єднаних громад, а війти з тих кас не конче охоче віддають гроші за пролікованих у районі хворих. Тому у районних лікарнях біда з зарплатами. Я запропонував пані Супрун, щоб на перехідний період планувати бюджети так, аби 30 відсотків грошей, виділених на душу населення, залишалося у ФАП та амбулаторіях сіл, а решту віддавати на такі центральні лікарні, як у Самборі, бо інакше вони не виживуть. Таке мудре запитання мені самому сподобалося – маякнув розумом, щоправда, чужим… А у відповідь почув: має бути навпаки. 70 відсотків грошей треба віддавати на первинну поміч – ті ж ФАПи, амбулаторії, сімейних лікарів, а тільки 30 відсотків – лікарням. Наголос у цьому реформуванні робиться на первинну поміч, а не вторинну. При цьому ми почули, що сімейний лікар має бути доступним та бажаним. І взагалі, на думку пані Супрун, наш нарід зловживає викликами швидких допомог. Кількість в Україні – до 10 мільйонів дзвінків у рік. А треба, коли щось не так зі здоров’ям, спочатку телефонувати до сімейного лікаря за консультацією, якщо успіху нема, то у Колцентр (ми, щоправда, не з’ясовували, що це таке), а вже тоді – швидким медикам. Ну, при такій формулі можна завчасу і померти…

Ще був один момент, який нас зацікавив. Пані міністр чомусь сказала, що в Самборі більше дбають про те, аби гарно влаштувати День міста, а не про місцеву лікарню… Хтось “стуканув” – от ляпачі…

А наостанок запитали в Уляни Супрун про те, як вона ставиться до хабарів чи гонорарів для медиків. Як на наш провінційний і ще нереформований розум, вона мала сказати: ой, Боже, таке не має бути, а якщо таке десь є, то ви мені телефонуйте… Натомість почули інше: “Коли лікарі будуть мати гідні зарплати, то не треба буде, щоб вони отримували додаткове фінансування від пацієнтів”. І ми, потенційні пацієнти, повірте, пані міністр, готові давати лікарям додаткове фінансування, але гідних зарплат у нас нема і не передбачиться. А здоровим хочеться бути уже нині… У цьому місці до мене зателефонували у нагальних справах і я, кивнувши головою на знак вибачення, чемно покинув прес-конференцію… Пішов слухати нарікання місцевих медсестер та санітарок на відсутність зарплат  (лікарі ще якось дають собі раду, може, завдяки “додатковому фінансуванню”) та рахувати в телевізорі чергову “порцію” 127 слів “реформа”.

 

Роман ІВАНЧУК.

Вас це може зацікавити

Залишити комментар