«ПЛИЛО КАЧА» НАД «ОТЧИМ ЛІСОМ»
Родичі загиблих Героїв посадили іменну алею
“Нас завжди єднав і єднає поклик рідної землі. Я низько вклоняюся усім, хто вважав за честь і потребу бути тут, біля Лаврівського монастиря, який вважаємо українською скарбницею духовності, щоб продовжити добру справу – садити “Отчий ліс”.
Акцію започаткував багаторічний голова районної ради Володимир Горбовий. Він хотів, щоб ми не просто збиралися, аби посадити дерево саме тут, на намоленій сторіччями землі, а й зустрічалися з вихідцями рідних міст і сіл… Восени найближчі люди Володимира Івановича – родичі, друзі висадили біля підніжжя Лаврівської гори Алею Пам’яті Володимира Горбового – 53 кущі фундука у честь кожного року, який відміряв йому Господь. А сьогодні закладаємо ще одну Алею Пам’яті наших з вами Героїв, життя яких обірвала війна. Ми садили тут деревця з батьківщини відомих Україні людей, але настав час вклонитися хлопцям, які загинули нині, відстоюючи перед загарбницькою Росією свою територію. Перед акцією “Отчий ліс” я особисто була у родинах усіх дванадцяти Героїв Старосамбірщини, щоб запросити їхніх матерів, батьків, синів, дочок, братів і сестер закласти у Лаврові Алею Пам’яті. Коли була у їхніх домівках, незважаючи на страшний біль утрати, ці люди не мають злості, вони плачуть, але вірять у кращу долю. Вони щирі, добрі і здебільшого не розповідають про своїх Героїв у минулому часі. Таке враження, що вони для них живі… І для нас так само мають бути живими – у пам’яті, у справах, у помислах. Так само мають жити і ті маленькі деревця, які посадять нині родичі загиблих Героїв”, – саме так сказала голова районної ради Тетяна Терлецька, розпочинаючи дійство…
Ведуча Тетяна Деркач з притаманною тільки їй інтонацією виголошувала імена всіх загиблих. Ці імена, уже добрі нам знайомі – Богдан Сольчаник, Володимир Сачек, Василь Вовк, Степан Білоус, Степан Петрівський, Ігор Бжостовський, Сергій Дюс, Микола Мінько, Роман Малецький, Ігор Шубак, Роман Цап, Ігор Фляк, болем відлунювали у серцях. Звучала тужлива мелодія “Пливе кача”, яка, мабуть, буде супроводжувати нас усе життя. Священики освятили молоді іменні деревця… Я трохи переймався тим, чи приїхали найближчі люди Героїв. Богу дякувати, хвилювання були марними. Я бачив, як родичі підходили до позначок з портретами своїх синів, чоловіків, братів… Думаю, вони під прицілом кінокамер та фотоапаратів не хотіли плакати, але сльози лилися самі… Хтось гладив тендітні щойно посаджені деревця, хтось цілував портрети синів, хтось просто молився… Представники “Правого сектора” гуртом посадили дерево у честь своїх загиблих побратимів.
Закулісся «Отчого лісу»
Старосамбірщина посадила “Отчий ліс”. Попередніх років акція перемістилася до Буківського інтернату і знані земляки садили там фруктові дерева. Мабуть, тодішні організатори хотіли начебто продовжити справу ініціатора Володимира Горбового, але конче чимось вирізнятися. Масовості не було, якось все кулуарно, але дякувати і за це – мине час і хворі діти поласують яблуками.
Коли до влади у районі прийшла Тетяна Терлецька, вирішила разом з однодумцями продовжити “Отчий ліс” у Лаврові. Лаврів є Лаврів… Тетяна Іванівна хвилювалася, адже одна справа – допомагати влаштовувати велелюддя на других ролях, а зовсім інша – самотужки. Мушу відразу заспокоїти пані – все вдалося не гірше, ніж було колись.
Ця акція завжди славилася поважністю гостей – чим більше титулованих, тим престижніше. Знаючи багатьох, ми б поставили на перше місце єпископа Володимира Груцу, добромильського родака. До слова, напрочуд скромний молодий чоловік. Ми звикли бачити єпископів таких дуже поважних, а той простий, щирий, доступний у спілкуванні… Приїхало товариство, яке представляє громадську організацію “Святий Юр”. Останнім часом відомі громадські діячі Львова часті гості на Старосамбірщині. З одного боку, їм тут подобається, з іншого – заманили їх сюди відомі постаті – Максим Козицький – шеф фірми “Еко-оптіма” та громадський діяч з наших теренів Олег Паска. Що цікаво, цього разу вони приїхали у Лаврів разом з колишнім міським головою Самбора Тарасом Копиляком. Що їх об’єднує, наразі сказати не можемо, але достеменно знаємо, що Тарас Васильович потім провів екскурсію еліті Львова у Самборі, побували у церкві Різдва Пресвятої Богородиці, попили кави і намітили цікаві заходи.
Чомусь не було серед поважних гостей нашого народного депутата Андрія Лопушанського, хоча попередніх разів (акурат перед виборами) був. Був тоді дуже поважним, за ним ходив гурт шанувальників. Зрештою, як і за іншими тодішніми кандидатами у нардепи. Ми перепитали тихенько у одного з представників його команди, мовляв, а де, і почули у відповідь, що в ПАРЄ. Чи то з гумором так сказали, чи серйозно – не знаємо. Але справді, ПАРЄ – то важніше. Зате його люди на “Отчому лісі” були, дерева садили. Гуртувалися з лісівниками, яких зібрали довкола себе Ярослав Целень – заступник директора обласного лісгоспу (до речі, частий гість на “Отчому лісі”, бо земляк) та Ігор Ярема – директор Самбірського лісгоспу, теж земляк. Знаковими фігурами на святі був екс-мер Старого Самбора Іван Грись, якого ми після виборів майже не бачили, головний лікар ЦРЛ Юрій Войтів, діючий мер гірського райцентру Ігор Трухим та інші. Уперше акцію разом з нами попровадили керівники районних рад Мостиськ та Городка – їм було цікаво, бо вони такого у себе не мають. З цими районами у нас тепер дружба. У зв’язку із зайнятістю господиня Старосамбірщини Тетяна Терлецька не змогла їм приділити багато уваги і цю місію взяв на себе заступник голови Самбірської районної ради Андрій Бобак, доповнивши лаврівські враження гостей смаженими пляцками в “Леваді”. Дружно зібралися сільські голови, ми не бачили, чи вони щось садили, але бачили, що потім згуртувалися у великих круг, запрошували до себе очільників. У споживанні спиртного їх та й інших не помітили. До слова, Тетяна Терлецька визначала саме цей день для акції, бо якраз час садити дерева – це з одного боку. А з другого – у часі посту спиртного йде мало. З досвіду попередніх років, пити у Лаврові не можна, там намолена земля, яка не терпить пияків. Знавці твердять, що навіть кілька келихів перетворюють людину у людиноподібну… Кожна ятка, в якій “оселялася” сільрада, припрошувала знаменитих до чарки і до “Добромиля” можна було не дійти.
Після Богослужіння було кілька виступів. Зокрема, багаторічного народного депутата, рухівця Ярослава Кендзьора. Щоправда, це був виступ політичний, хоча акція не політична. Пан Кендзьор, мабуть, знудьгувався за публічністю, бо говорив трохи задовго, але таким гостям можна… А потім садили ліс і фруктовий сад… Здається, ніхто не цурався лопати. Ніяковів від фотоапаратів колишній ректор Франкового вишу Іван Вакарчук. Направду, і він знаменитий, і його син Славко, але у спілкуванні напрочуд скромний. Навіть не міг відмовити тим, хто конче хотів саме з ним сфоткатися. Було багато бажаючих увіковічнити себе на фото разом з Михайлом Гичкою – і це теж особливість, бо мало що може статися – раптом захворієш і без Гички не вилікуватися…
Концертна програма була зіткана з духовних пісень – Великий Піст, але, як це традиційно буває, глядачів було небагато. Бо коли звикло починається концерт, учасники “Отчого лісу” кучкуються по своїх товариствах – то якийсь елемент неповаги до артистів. Було багато дітвори – пластуни влаштували їм розваги і майстер-класи. Ми помітили, що немало місцевих начальників приїхали у Лаврів зі своїми дружинами та діточками. Це добре, нехай бачать, куди татусі час од часу мандрують.
І наостанок про те, чим заповнили цьогоріч традиційні виставкові ятки. Віталій Панько зі Стар’яви разом з однодумцями вивіз свій музей старовинної зброї – дітлахи натішитися не могли, а старші пани поважно розглядали. Білицький сільський голова Іван Сеник приміряв свій фейс до табло козака з люлькою… Було дуже багато літератури місцевих авторів – самим стало цікаво від розмаїття письменників, поетів і дослідників. Приємно вражені молодими ковалями, які виготовляли металеву квітку, були гарні вишивки, вироби з лози і кулінарні смаколики. Були митці з особливим статусом, які здатні побутове сміття перетворювати у чудові вироби. Відкриттям для нас стало те, що культпрацівник з Добромиля Любомир Войтів, виявляється, добрий художник – малює старовинні українські церкви здебільшого ті, які залишилися на території Польщі. Ну, з художником Володимиром Луцівим і його творчістю ми знайомі, а от не відали, що педагог Ірина Маковська – неперевершена мисткиня. Поміж китайський ширпотреб, який кочує по велелюдних імпрезах, продавали солодку вату на паличці. На великому ящику так і написали: “Солодка вата”. Слово “вата” у зв’язку з останніми політичними подіями мене роздратувало і я дивився на продавця не як на продавця… Ну, здається, все, нікого не образили з тих, які приїхали себе показати. Ага, шляхтич Володимир Бачинський і його приятель – козацький генерал Степан Ковальчук варили гречану кашу. Туди відразу збіглося стільки дітвори, що поважним дядькам не пасувало пхатися. Тому наш репортер чи не вперше залишився без каші, але для еліти був інший фуршет. Спочатку задумували боляники – такі, як в Головецько, з файним борщем на сметані, але, мабуть, вирішили, що титуловане панство не зрозуміє нашої автентичності, і обійшлися канапками та грибною юшкою…
Роман ІВАНЧУК.