Любити увесь народ набагато простіше,  ніж два десятки людей, хворих на гемодіаліз

SambirWZ
136
Ця проблема занадто «бородата» для двох десятків земляків, яких роками ніхто не чує. Богу дякувати, що лише двадцять… Зрештою, якби було більше, то може б хтось з владоможців чи медичних начальників зарухався.

Мова про хворих, які потребують гемодіалізу. Кілька років тому вони об’єдналися, ходили в «білий дім», в ратушу, а поміж тим, заповнили невеличкий кабінет офісу «Високого Замку». Ми тоді, перейнявшись чужою бідою, написали грізний матеріал у сподіванні на те, що проблему зрушимо з місця, але віз і нині там… Вручати грамоти з нагоди професійних свят для владних чиновників – справа важлива і потрібна, але не менш важливою для влади мав би стати і комфорт для хворих, які без гемодіалізу просто не проживуть. Самбірська ЦРЛ уже стала опорною на три колишні райони, уже відкрила сучасний відділ екстреної медичної допомоги, але невже важко змилосердитися над бідолашними нирково хворими людьми? Ми можемо зрозуміти, що благо для групи хворих не принесе дивідендів на виборах, проте, робити вигляд, що нічого не можемо вдіяти, владним мужам не варто. Минулого тижня до нашого офісу прийшла Галина ВОЛОШИН з проханням надрукувати цього листа до чиновників. Ліпше, ніж вона, ніхто не скаже…

«Ми, мешканці Самбора та Самбірського району, звертаємося до вас з проханням зрозуміти украй важке становище у зв’язку з невиліковним захворюванням нирок та посприяти у відкритті в Самборі відділення гемодіалізу. Адже для того, щоб підтримати наше життя, ми пожиттєво змушені тричі в тиждень їхати у Львів, в Дрогобич, Городок на апарат штучної нирки. Діагнози у нас – хронічна ниркова недостатність 4 стадії (це уже кінцева стадія), важкі форми анемії та довічно призначена перша група інвалідності. Нам вкрай важко з таким діагнозом долати стільки кілометрів, щоб ще трішки пожити на світі білому, бачити своїх рідних. Важко і фізично, і морально, і матеріально. Не завжди є транспортне сполучення, інколи доводиться їздити на таксі, чи вклонятися комусь із знайомих – довезіть. Окрім цього, щоденно треба приймати недешеві препарати для пониження тиску, вводити кров, бо державними програмами для гемодіалізників не передбачені, на жаль, безкоштовні ліки.

Ми дуже хочемо, щоб влада нас почула, щоб люди, які можуть посприяти, відчули наш біль. Повірте, протягом доби, коли призначені процедури, ми лише 4 години віддаємо лікуванню, а інші 4 – на транспорт».

А на словах пані Галина додала, що такі ж звернення хочуть надіслати двом депутатам обласної ради Юрію ДОСКІЧУ та Михайлові ГИЧЦІ. Ми схвалили цю ідею, бо один начебто має гроші, а другий точно знає, що таке гемодіаліз… Якщо будуть якісь зрушення у цій проблемі, то ми неодмінно повідомимо. 

Аби тема виглядала більш-менш довершеною, з’ясували у одного з наших радників з питань медицини, на скільки дорогим є гемодіаліз? Розпочав з того, що Турка такі послуги надає уже давно. Ми собі подумали, що Турка змогла, а такий потужний медичний центр як Самбір – не може. Отож, для відділення гемодіалізу вистачає одна палата на 5 ліжок та підсобне приміщення. Один лікар та дві-три медсестри. Гадаємо, в умовах тотальних скорочень кадрів свіжі робочі місця – це добре. Та й квадратні метри можна знайти. Далі треба захистити перед Національною службою здоров’я пакет послуг. Вважаємо, що і це не є проблемою, якщо медичні чиновники цього захочуть. Апаратура для гемодіалізу не з дешевих – факт, але можна долучити спонсорів, або, наприклад, увійти у якусь із програм обласної ради і забезпечити себе коштами. Два роки тому обласна клінічна лікарня, придбавши нове обладнання для гемодіалізу, своє віддавала у районні шпиталі. В цій ситуації, як кажуть, потяг уже поїхав, але, не виключено, інші обласні лікарні мінятимуть обладнання. Просто треба цими питаннями цікавитися. Одна процедура для одного пацієнта обходиться, згідно з «розцінками» Національної служби, – у 2074 гривні. У місяць в межах – більше 26 тисяч. У рік – близько пів мільйона гривень. Суми можуть виглядати непідйомними, але їх віддає державний бюджет, а не місцевий. 

Арифметика не така вже й страшна, аби так боятися її, щоб не створити благо для двох десятків хворих людей.   

Роман ІВАНЧУК.

Вас це може зацікавити

Залишити комментар