Ярослав Кузьмяк просив не «змішувати» його прізвище з бруківкою і спортивним майданчиком
В одному з попередніх чисел нашої газети у матеріалі “Нижанковицькі майстри вимощують Самбір удвічі дорожче” ми розповіли про долю бруківки, яка десятиліттями лежала біля Народного дому в Самборі. І хоч у публікації і словом не згадали депутата міськради Ярослава Кузьмяка, проте він вирішив розтлумачити ситуацію так, як він її бачить. У міркуваннях пана депутата можуть бути тези, що декому не сподобаються, але на те вона і демократія, аби кожен міг сказати те, що вважає за потрібне. Тим паче, ми про всі ті бруківки уже не раз писали і то, як правило, не на користь спроваджуваних у місто майстрів…
Отож, слово Ярославу Кузьмяку: “В Самборі раніше мостила тротуари фірма Андрія Мандзяка і була у цій справі монополістом. Після перемоги Юрія Гамара на посаду міського голови ситуація помінялася – настав час конкуренції. На теренах Самбора з’явився підприємець з Нижанкович Володимир Смолінський. Подейкують, Юрій Петрович, коли ще працював у технікумі, був класним керівником пана Володимира. Смолінський так само мав бажання працювати на тротуарах Самбора і міський голова влаштував конкуренцію з підприємцем Мандзяком. Як з одним, так і з іншим пан мер домовлявся особисто і це він підтвердив на сесії міськради. Після того, коли Андрій Мандзяк побачив конкуренцію, почалися не зовсім пристойні стосунки… Хоча, повинен підкреслити, що прізвище Смолінського у політичних колах чомусь прив’язують до мене особисто, хоча він був знайомий з мером ще років десять тому.
Коли в міськраді було все гаразд, і я йшов нога в ногу з міським головою і всіляко допомагав йому, то зайвих питань не виникало і пан Мандзяк просто тихенько робив свою роботу. А коли стосунки мої з Юрієм Петровичем погіршилися, то почалися всілякі інсинуації. Пан Мандзяк став розповідати на усіх перехрестях, що він працює значно дешевше, хоча, з моєї точки зору, це неправда, це більше схоже на партійний піар. Юрій Гамар прийняв “правила гри”, оскільки йому були потрібні три депутатські “свободівські” голоси у сесійній залі.
У вашій публікації йшлося про стару плитку радянського взірця біля Народного дому. Ця плитка мала бути використана для мощення вулиці Бойківської. Вулицю мала відремонтувати господарським методом “Самбірська ГРОД”, якою керує Степан Мандюк. Оскільки стосунки і у нього з міським головою погіршилися, бо Степан Миронович мав необережність виступити проти Тараса Куцалаби, все пішло шкереберть… Плитку мали забрати на зберігання у СКП “Об’єднане”, бо уже не знайшлося бажаючих облаштовувати Бойківську своїм коштом… В сільгосптехніці, на скільки мені відомо, Володимир Смолінський тримає свою нову бруківку, оскільки, коли він облаштовував тротуари, її постійно крали. Так само свого часу крали бордюри і у Мандзяка… А з приводу виступу Ярослава Різуна на сесії міськради, який вимагав кримінального провадження з приводу вивезеної на територію сільгосптехніки плитки, то можу сказати: місто не має жодного стосунку до нової плитки, яку забирає Смолінський з об’єктів і зберігає там, де вважає за потрібне. Акти виконаних робіт закриваються по факту квадратури даного об’єкту і активісти, які не збудували за життя навіть виходка, не можуть розповідати фахівцям, як має виглядати виробнича діяльність. Коли всі акти виконаних робіт будуть закриті, тоді можуть ставити якісь претензії – дорожче чи дешевше, і не треба нині ходити на сесії, щоб піаритися перед депутатами та самбірянами.
І ще одне. Я б не хотів, щоб моє ім’я керівники ратуші змішували з “провалом” майданчика зі штучним покриттям. До того, що область не дала нам зелений покрив вартістю 500 тисяч гривень, я не маю жодного відношення. Як ви собі уявляєте: я міг сказати губернатору області, щоб забрав зі Самбора майданчик? Дякуючи міському голові та фірмі Андрія Мандзяка, у нас нема штучного трав’яного покриття…”
Нагадуємо, це точка зору депутата міськради Ярослава Кузьмяка і всі претензії до сказаного він готовий приймати особисто.
Роман ІВАНЧУК.