За Макаром Берегівським: над малим бізнесом може зазвучати «парастас», а може, і ні…
На наших теренах до числа журналістів пристав блогер Макар Берегівський, він же Богдан Йосипович Мельничук, який свого часу був успішним підприємцем в Самборі, потім півжиття відпрацював у ратуші, у тому числі і першим заступником. Згодом пішов на пенсію і відкрив у собі письменницький дар. Ми запросили його на редакційну філіжанку кави – поговорити про життя-буття, трішки – про економіку, трішки – про політику, ну так, про все і ні про що…
-Богдане, якщо ми будемо спілкуватися “на ви”, знайомий читач нас не зрозуміє, тому давай, як і раніше, “на ти”. Найперше, що зміниться у житті малого бізнесу з введенням у наше життя норми про мінімальну зарплату у 3200 гривень і чи не підуть наші бізнесмени у тінь, або закриються взагалі, виженуть людей на вулицю чи переведуть їх на скромні півставки? Це надто болюча тема, якою живе наш підприємницький світ.
-Давай почекаємо на видрукувані у пресі Закони, бо їх начебто парламент прийняв, Президент начебто підписував, усі аналітики уже підняли ґвалт, але Закони вступлять у силу тільки після публікації. Я понишпорив в Інтернеті і, не повіриш, не знайшов навіть Державного бюджету. Та що буду казати про Державний, коли дивовижним чином зник зі сайту міськради (станом на початок тижня) навіть міський бюджет. Спочатку не міг відкрити сайт – поняття не маю, хто його адмініструє, потім не побачив і самого документа. Дивно, бо депутати його прийняли без особливих обговорень на сесії і таємниць від народу не мало б бути. Що нас чекає, згідно з цим міським документом, поняття не маю. Хоча певні погані підозри уже є…
-Повернемося до “3200”…
-Хто придумав саме цю суму? Тицьнув хтось начальницьким пальцем у небо і вирішив… А чому не 6 тисяч чи навіть 10? А взагалі, краще було б, як у Європі – відразу 1000 євро, і наш нарід купався б у щасті. Для ще повнішого щастя встановити ціну вареної ковбаси 2.20 і пляшки горілки – 3.62. А по серйозному: ніхто в уряді, малюючи “3200”, не думав про заможність людей, а про те, що від мінімальної зарплати, як правило, вираховують всілякі податки, адміністративні штрафи і таке інше і цим самим хочуть збільшувати надходження до бюджету. Якщо підприємця змусять працівнику платити щонайменше 3200, то він без будь-якого сумління совісті перепросить робітника і або вижене його, або буде платити зарплату у конверті. Це пов’язано з тим, що за кожного робітника потрібно буде заплатити удвічі більший єдиний податок і в обов’язковому порядку (чи працює ця фізична особа підприємець, чи ні) – єдиний соціальний внесок в межах 700 гривень. Таке навантаження змушені будуть витримати хіба магазини, продавці яких на виду, але усі витрати на збереження працівників ляжуть у суму товару, за яким ми щодня ходимо. Тому говорити, що мінімальна зарплата поліпшить нам життя, значить самим собі брехати. Я от думаю, якщо я, Макар Берегівський зі Самбора, до такого аналітичного висновку дійшов, то невже не дійшов Гройсман? Мене на сміливість понесло, тому скажу і таку річ: держава однаково буде гарантувати, аби всі бюджетники мали не менше мінімальної зарплати. Хто з підприємців буде зданий сплатити стільки податків, щоб їх всіх утримати? Виробник буде заробляти менше, ніж бюджетник… І здається мені, що між бюджетниками і платниками податків закладають таку собі соціальну несправедливість на межі з соціальною ненавистю.
-Богдане, нас з телевізора лякають тим, що коли комісія, яка має буде сформована на рівні органів місцевого самоврядування – читай ратуші, буде перевіряти легалізацію робочих місць, то штрафи на роботодавців будуть нараховувати захмарні. Як би ти радив від цього рятуватися?
-Коли приймали закон про Державний бюджет, в якому передбачили мінімальну заробітну плату, прийняли ще два супутні закони. Один передбачає багатотисячні штрафи на тих, хто укриває від оподаткування своїх працівників, а інший закон продовжує мораторій (заборону) на перевірку малого і середнього бізнесу. Маю підозру, що перевіряльникам буде більше подобатися перший закон, а підприємцям – другий. Конфлікт різних інтересів – на порозі! Тому давай не будемо завчасу бити на сполох і запасатися валідолом… Маю таку підозру, що один закон Президент підписував правою рукою, а другий – лівою.
-Богдане, а ти коли був підприємцем, чесно сплачував усе, чого від тебе законодавець вимагав?
-Коли я керував фірмою “Соляріс”, яка видавала бульварну газету “Програма ТБ плюс…”, то мусили платити всі податки, бо критикували владу, а вона на нас насилала податківців. Але як підприємець в принципі завжди намагався бути чемним і чесним, бо, коли один раз скуєшся, то можна віддати все те, що наекономив раніше. Але веду до того, що наші малі бізнесмени – люди мудрі, знаються в законах, готові платити податки, проте, хотіли б знати, куди ці гроші йдуть. У всьому світі це кошти платників податків, себто наші, а в Україні – чомусь бюджетні, себто власність влади. Електронні декларації показали, що своїми податками ми годуємо великих чиновників і від того простому смертному стає зле… А на тему щедрості підприємців хочу сказати: у часі Майдану та війни багато хто просто так зі своєї кишені витягував немалі суми грошей, бо знав, куди вони підуть.
-Ти доволі сміливий блогер, навіть пишеш про те, про що інші мовчать… Що значить твоя репліка про те, що під час затвердження міського бюджету в Самборі обранці заклали 350 тисяч на, як ти написав, “кишенькову газету”?
-Та те і значить, що міські депутати відмінили колись дитяче харчування у школах, бо їм задорого, але не можуть відпустити у вільне плавання своє друковане видання. Я собі думаю, що на 350 тисяч гривень можна наварити у школах багато сніданків і це було б ліпше, ніж утримувати кілька журналістів. Тим більше, у всьому світі журналісти прагнуть волі, не тієї партійної провладної “Волі”, що є у Самборі, а правдивої – бодай би відстороненості від чиновників, а у нас навпаки – поближче до влади та суми з кількома нулями. Тим паче, депутати міськради мужньо колись прийняли рішення про те, щоб вийти зі співзасновництва газети, тобто перестали бути її господарями, але парадокс у тому, що гроші ті ж депутати заклали у цьогорічний бюджет, у якому надто багато великих “дір”. В Самборі не прийнято вмішуватися у справи колег з інших видань, але я не вмішуюся – я просто констатував факт: куди місцеві обранці хочуть скерувати наші з вами податки.
Роман ІВАНЧУК.