Сторожня «одягнулася» у бойківські вишиванки

SambirWZ
100

Сторожня «одягнулася» у бойківські вишиванки

Свого часу на Старосамбірщині тодішній голова райради Володимир Горбовий задумав фестиваль “Карпатія”. Це щось на зразок Бойківських фестин у Турці, але трішки менше, хоча – більш родинне. Та й назва така милозвучна… Нинішня районна рада разом з її керівником Тетяною Терлецькою продовжила добру справу і обрала цьогоріч для забав село Спас, акурат те місце, де найкращі краєвиди, де асфальтівка вигинається змійкою і де свого часу заклали камінь під будову величного пам’ятника Князю Леву Галицькому, який там мав осідок…

Що мені подобається у таких розвагах, то це те, що увесь люд йде у вишиванках і місцина починає нагадувати велике вишиване свято на горі Сторожня. Треба сказати, що неодмінним “атрибутом” таких свят є виступи можновладців. Земляків найкращими словами вітали голова районної ради Тетяна Терлецька, голова райдержадміністрації Орест Бонк, Тершівський сільський голова Зеновій Головчак і незмінний гість усіх старосамбірських дійств, депутат обласної ради Михайло Гичка. Бойків без трембіти, яка б сповістила про початок свята, не буває. Цю місію виконав Михайло Дякун. Далі атмосферу свята підхопили сопілкарі Тершівської школи, яких згуртувала до мистецтва Світлана Раставецька. Багато емоцій подарували гості зі Львова – юні учасники фольклорного колективу “Джерело” під керівництвом Неоніли Грищенюк. А потім були колектив “Надвечір’я” з Великої Лінини. Не сидіти на місці змушували найкращі колективи Старосамбірщини “Веселі лози”, “На драбині”, “Моцні бойки”, “Заспів”, “Гуляй-дана”, “Прикарпатські Бескиди”, “Троїсті музики з Добромиля”, а також Володимир Коциловський та неперевершена виконавиця коломийок Марія Свястин. Файний настрій привезли на фестиваль гості з Самбірщини “Вечірній Самбір” та Василь Гамар, який вразив майстерною грою на нетрадиційних музичних інструментах: дводенцівці, сопілці, наї і зозульці. А ще було справжнє бойківське весілля та народний артист України, уродженець Старосамбірщини Євген Федорченко. Це, так би мовити, офіційна частина, а в принципі, описувати забаву – дуже невдячна справа. Там треба бути, відчувати атмосферу…

Не можна було обминути численні ятки з їхніми господарями, а тому найперше я потрапив на “обійстя” Івана Стецика. Знаю чоловіка “100 років”, а поняття не мав, що уміє варити добрий сир. За принципом голандського – так авторитетно запевнив “автор” і пригостив шматочком. Смачно! Потім я потрапив до трьох молодиць з Головецько Марусі Зубко-Карпінської, Лесі Ковальчук, Виців Гані Мангової (так себе представили). У них були вареники, приблизно розміром, як моя долоня. Ну, може трішки менші. Я таких ще не видів. Два-три вареники – і хлоп ситий. А ще пригощали горілочкою з дуже сороміцькою назвою – я обіцяв її не розголошувати взамін на те, що моїм друзям доставлять цей же ніжний трунок для проби. Що стосується розмаїтих мачок, які давали пробувати сільські господині, то це просто насолода. Я собі думаю, що більше ніхто у світі, крім старосамбірських бойків, не годен таке зварити.

Дійство задумували як пропаганду туризму. І у цей день уже один маршрут подорожувальники протоптали – спочатку на гору Діл, а потім – до гори Сторожня. А нам запропонували інший варіант: зі Сторожні – до Спаського водоспаду. Мушу сказати, що на фірі ми з приятелем, самбірським “олігархом” Юрієм Лешковичем вилізли разом з галасливою малечею. Діти були в захопленні, а ми – у захваті. Бо звикли їздити джипом Юрія Івановича, а тут – віз, краєвиди, кришталеве повітря. Спочатку було трохи лячно, бо за фірманів – звичайні хлопчаки Степан Яциник та Дмитро Лужецький, але трасу відкатали достойно. Ми собі подумали, що якби коні раптом сполохалися, то “цвіт нації” міг би опинитися у фосі. До свого сорому я уперше був на знаменитому Спаському водоспаді – дуже гарно.

Ще одна подія приємно вразила. Акурат до свята Марія Мартиняк та Мар’яна Левицька видали книгу “Село Спас: мала місцевість з великою історією”. Примітно, що нині багато сіл мають свої видання – наче паспорт, наче реліквію, яку передаватимуть наступним поколінням. От і Спас уже “паспортований”. Книгу заїжджим зі Самбора журналістам спрезентував багатий великобілинський фермер Іван Кільган. Він хоч працює на Самбірщині, але бойки його файно знають – такий собі міжрегіональний фермер. Іван Степанович так захопився “Карпатією”, що оголосив журналістам: наступного року на Медового Спаса робить у Великій Білині фестиваль меду…

Керували “Карпатією”, поки усі інші забавлялися, чарівні, жваві, з гарним почуттям гумору і бойківською говіркою ведучі Оксана Петрівська та Іван Кілик.

Треба сказати, уже звик до того, що ледь не кожної неділі їду на Старосамбірщину на такі розваги, та коли перепитав у Спасі у Тетяни Терлецької, куди треба їхати наступної неділі, вона по-філософськи відповіла: наразі свята скінчилися, треба братися за роботу. Але ж такі свята для мене і є роботою, а читачам – в радість прочитати про щось добре, ну, не жити нам вічно тільки бідами.

Роман ІВАНЧУК.

Вас це може зацікавити

Залишити комментар