Що за ринок без «базару»?
В Самборі давно відомо, що як тільки хтось хоч якось боком подивиться на інтереси підприємців ринку, то вони здатні в одну мить згуртуватися – дуже солідарна публіка. Позаминулого понеділка вони приходили до міського голови Юрія Гамара протестувати проти одного із земельних питань ринку. Питання, можна сказати, технічне, але воно болюче і як тільки його зачепити… Того понеділка мер запросив до себе і підприємців, і керівника ТзОВ “Ринок-сервіс”, депутата міськради Івана Деньковича, відбулася зацікавлена розмова і земельне питання з порядку денного сесії зняли. Але у день депутатського зібрання – у четвер, підприємці все одно прийшли, бо, за їхніми словами, якщо зняли “питання Івана Деньковича”, то це не значить, що зняли їхню проблему. І взагалі, владі вони не вірять…
Сесія в четвер вислухала претензії підприємців. Спробуємо їх передати. Люди, які залишилися без роботи, торгують на території промислового ринку з початку дев’яностих і самі створили робочі місця. За виторги виховували та вчили своїх дітей, а дехто зараз при пенсії у 1200 гривень, заледве виживає. Кожна влада, яка приходить, вважає базар – золотою жилою, насправді ж ринок допомагає бідним виживати і платити комунальні послуги. Тепер люди хочуть, щоб територія промислового ринку стала територією комунального ринку, а їхні гроші йшли у бюджет міста, а не в одну чи кілька кишень. Щодо стосунків з паном Деньковичем, то підприємці вважають, що він з ними не рахується, що над деякими робочими місцями протікає дах і товар мокне. Люди спростовували те, що у перші два зимові місяці ринок спрацював збитково, але понарікали на те, що вартість погонного метра прилавка зросла з 7 до 9 гривень. І тут же додали, що всього є 458 погонних метрів торгівлі плюс 56 “шансів”. Порівняли вартість метра з такими ж метрами у сусідніх містах і з’ясували, що в Самборі він найдорожчий. Підприємці вважають, що навіси над торговицею, які колись встановив “Ринок-сервіс”, вони давно окупили і тепер на цій території хочуть свій комунальний ринок, який би мав свого директора.
Іван Денькович, присутній у сесійній залі, на жодне із звинувачень не відповів. І мав рацію, бо інакше початок сесії перетворився б на “базар“. Тим паче, депутати погодилися з тим, що створять комісію, яка глибоко вивчить проблему і згодом доповість. З нашої точки зору, це технічне земельне питання, про яке ми згадували на початку, найближчим часом просто не пройде. Бо навіть якби депутати і визнавали рацію Івану Деньковичу, вони побояться піти супроти підприємців, здатних згуртуватися заради своїх інтересів. Зрештою, мер, який буде лобіювати це питання, може прирівняти себе до політичного самовбивці. А наостанок ми б винесли претензію, яка видалася найбільш болючою. На ринку торгує Данута Бжостовська – мати загиблого на війні Ігоря. Так ось, коли вона звернулася до адміністрації ринку з проханням дати їй “канікули“, бо через біду все одно не торгує, то адміністрація на поступки не пішла.
Наступного дня на прохання журналістів Іван Денькович прокоментував ситуацію. Він вважає, що комусь вигідно провокувати ситуацію, розпускати чутки, начебто після Великодня територію промислового ринку хтось буде забудовувати. Іван Степанович авторитетно ствердив, що ніякого будівництва найближчими роками не планують. З одного боку, з такою інфляцією нині не до розбудов, з другого – є угоди з підприємцями про те, що без їхньої згоди ніхто нічого зводити не буде. З 1 березня справді підняли плату за робоче місце з 7 до 9 гривень, бо не піднімали її з 2012 року, а все подорожчало – комунальні послуги, мінімальна зарплата. Зрештою, зросла і оплата оренди землі. Про підняття розцінок мова йшла з початку року, але галас хтось здійняв тільки тоді, коли сума піднялася на 30 відсотків. Чому так, Іван Денькович відповів підприємцям письмово на письмове звернення. У січні–лютому справді були збитки, бо люди у той час, як правило, мало торгують. Щодо дірявого накриття над деякими робочими місцями, то вони є, але це питання господарське і не потребує вирішення на рівні міської ради.
Ми все ж вирішили підправити нашу з Іваном Степановичем розмову, зазначивши, що люди може й з розумінням до всього цього ставляться, але вони хочуть окремого комунального ринку… У відповідь пан Денькович сказав, що його зарплата – 3800 гривень “на руки“, а директори комунальних ринків, як правило, мають значно більші зарплати. До того ж, комунальні ринки не розвиваються. Іван Степанович спростував інформацію про дорожнечу нашого метра торгівлі і запропонував зацікавленим поїхати у сусідні міста і поцікавитися тамтешніми більшими розцінками. А далі пішло цікаве: на ринку значиться 206 підприємців і лише 142 з них мають відповідні угоди з адміністрацією ринку, всі необхідні дозвільні документи, а решта торгує, як ми збагнули, “на халяву“. Кількість підприємців у зв‘язку з тим, що вони переходять торгувати у крамниці, на ринку зменшується. За п‘ять останніх років звідси пішло 300 осіб. Якби всі вони залишалися, то й тарифне навантаження на інших не було б великим. Хоча, треба визнати, різниця між 7 до 9 гривнями не така вже й відчутна. І нарешті про Дануту Бжостовську – питання, яке розхвилювало не тільки нас. Іван Денькович не міг пригадати, чи це було усне прохання пані Бжостовської про торговельні “канікули“, чи письмове, але якби вона особисто звернулася, то він не став би перечити, бо не раз і не одному допомагав у скрутні хвилини.
Ми подали дві точки зору на одну проблему, а вам розставляти акценти. Єдине, про що справді серйозно не говорила жодна із сторін, що такого ринку – зі шнурками, дротами і клейонками та щоденним розвішуванням товару, здається, більше ніде нема. І чи підприємцям, чи директору ринку, чи спільно, треба з цим щось робити…
Роман ІВАНЧУК.