Хто «підсунув» Юрію Гамару стару хату на Східній? Чи, бува, не любі друзі?

SambirWZ
91

Хто «підсунув» Юрію Гамару стару хату на Східній? Чи, бува, не любі друзі?

Ми ніколи не звітуємо перед читачами, якого саме дня статтю пишемо. Але тут випадок особливий – нині 26 травня. Акурат той самий день, на який призначили засідання в Апеляційному суді у Львові з приводу чужої спадщини. Наша стаття під рубрикою “Журналістське розслідування”, заголовком “Кому потрібна старенька хата? Не хочеться вірити, що міська рада претендує на чужу спадщину” здійняла надто багато емоцій. До слова, немало читачів, перепиняючи на вулиці, питали: “Ви щось таке написали, чого взагалі не може бути, бо такого не може бути”. На жаль, нині в Самборі і таке може бути…

Нагадаємо. Житель міста Богдан Янчак до смерті заходив свою тітку, яка померла у віці більше 90 років. Старенька ще 2004 року написала заповіт на його ім’я, тобто передала свою хатину найближчій людині – бо своїх дітей не мала. Останні роки пан Янчак доглядав за нею уже в себе удома, зі свого дому її і поховав. З певних причин він невчасно відкрив у нотаріуса заповіт, а тому був змушений звернутися у суд, щоб продовжили йому термін відкриття заповіту. Третьою стороною у цій загалом формальній справі виступала міська рада, юристи якої запевнили Феміду, що не мають претензій до старої хати, бо справді, за нормальною людською логікою, мати претензії до чужої спадщини владоможцям геть не пасує. Суддя Ігор Казан виніс рішення на користь пана Янчака, але як тільки чоловік взявся відкривати заповіт та переоформлювати спадщину, до нього надійшла копія позовної заяви, адресованої в Апеляційний суд, у якому юрист Галина Куцалаба, яку, ймовірно, запросило керівництво міста відстоювати інтереси громади, засумнівалася у тому, що юристи ратуші правильно відмовилися від претензій і підтримали позов Богдана Янчака, а суддя виніс рішення на його користь… Ми глибоко досліджували цю тему, але й досі не розуміємо, кому з ратушних урядників влізло у голову створювати такі труднощі Богдану Янчаку? Річ у тому, що навіть коли Апеляційний суд і винесе рішення на користь ратуші, то ця старенька хата ніколи не перейде комусь іншому, бо на неї є законний заповіт… За логікою, наступним кроком ратуші чи найманих правників мав би бути інший позов – визнавати заповіт таким, що був незаконно складеним… Ну, іншого не бачимо. І це тупикова ситуація… Свою попередню статтю закінчили доволі оптимістично: “Ми не вмішуємося у справи судові – нехай вирішують за законами, у тому числі і законами моралі, але вважаємо, що коли у міській раді прочитають це журналістське розслідування, то сам міський голова Юрій Гамар, мабуть, обуриться і попросить найманого адвоката забрати апеляційну скаргу ще до судового засідання, призначеного на 26 травня”. Якщо ви думаєте, що Юрій Гамар – наш чесний обранець, наша надія і захисник, “тато” міста, так і вчинив, то ви глибоко помиляєтеся. 26 травня ми дізналися, що Богдан Янчак поїхав до Львова відстоювати перед владою міста свою законну спадщину… Вибачте за емоційність, але у психічно здоровому місті після таких публікацій мерові та його команді мало б бути непереливки, а у нас нічого – бо кого справді турбують проблеми однієї окремо взятої простої людини, якій треба наймати адвоката і відстоювати перед ратушею своє. Маю підозру, що Юрію Петровичу псують опінію не стільки попередники – улюблений аргумент нинішніх, скільки його найближчі друзі. Ну, хтось же йому “підсунув”… стару хату на Східній…

За нашими даними, в самбірському суді розглядають аналогічну справу. Жінка майже 10 років не відкривала заповіт на свою спадщину і тепер так само, як пан Янчак, змушена була звернутися у суд. У засіданні брав участь один з юристів ратуші і, побоюючись того, що його звинуватять у “розбазарюванні майна громади” – яка дурня, вирішив цього разу не підтримувати забудькувату власницю заповіту, аби не мати потім проблем… Подейкують, навіть суддя здивувався…

Нам стали відомі і деякі деталі розмови в Апеляційному суді. Представники ратуші не відступилися від свого бажання відмінити рішення Самбірської Феміди, яка продовжила термін відкриття заповіту пану Янчаку. Тепер у суді вони заявляють, що на час підписання заповіту (2004 рік) пан Богдан не жив зі старенькою. Маразм! Ми маємо справу з відвертим “віджиманням” чужої  спадщини…

 

Роман ІВАНЧУК.

Вас це може зацікавити

Залишити комментар