«Диригент» пішов у відпустку, а «хористи» все одно «заграли», хоч і не сесійну «мелодію»
Це був той вівторок, коли нарід, перенаситившись домашньою ковбасою, шинкою і яйцями, з задоволенням ніс все це колегам по роботі, щоб взамін їсти їхні ковбасу, шинку, яйця… І у той самий час в ратуші збиралися самбірські обранці, щоб хоч якось довершити раніше розпочату сесію, яка мала розглянути лише два питання. Перше стосувалося вето, яке наклав мер на депутатське рішення щодо зміни “статусу” частини земель сільгосптехніки з промислової у житлову. Друге: депутати хочуть створити самбірську громаду і згодом об’єднатися зі Стрілковичами. За задумом, після того мають відбутися вибори нової влади.
На подолання вето закон дає два тижні. Ніби й достатній термін, але тільки не для Самбора. Одного разу задля цього обранці збиралися. Кворум був, і можна було сподіватися, що вето здолають, але до голосування не дійшло. У часі обговорення, акурат тоді, коли будівельник Степан Мандюк розповідав, як щиро він переконував самбірян обирати пана Гамара на виборах мера, Юрій Петрович вхопив телефон і вибіг із зали. За ним пішли покурити і обговорити поточний момент кілька депутатів. Хвилин через п’ять пан Гамар повернувся, оцінив ситуацію, побачив, що для кворуму бракує людей і, як нам здалося, утішено оголосив перерву на тиждень. За якусь хвилю обранці повернулися з перекуру, а нічого вже нема.
Наступний вівторок так само видався не зовсім вдалим для подолання вето, позаяк не прийшли у залу навіть ті, які мали б бути найбільше зацікавлені у тому, щоб промислові землі перетворилися у житлові квадратні метри. Відбулося спілкування міського голови з групою депутатів та журналістами. Наступну зустріч мер намітив на післявеликодній вівторок, коли електорат їв в офісах чужу ковбасу і шинку…
Проте, перед тим вівторком була субота і ввечері того дня депутатам телефонували з секретаріату з повідомленням про те, що у вівторок “кіна” не буде, бо міський голова пішов у відпустку. Право на відпустку, навіть мерам, ніхто не відміняв, і Юрій Петрович скористався. Хоча це обурило депутатську більшість: чого телефонували у вихідний день та ще й пізно ввечері, чому мер самотужки зірвав сесію з подолання вето та самоусунувся від виконання святого обов’язку – проведення сесії? Журналісти, як відомо, не юристи, але, наш розум, час на подолання вето, тобто два тижні, минув, і що тепер будуть долати – поняття не маю. Навіть коли і подолають вето, то невідомо, чи мер з цим погодиться. Депутати будуть звинувачувати Юрія Петровича у тому, що він одного разу покинув сесію, взявши до рук телефон, а потім оголосив перерву через відсутність кворуму, який пішов покурити. Хоча кворум фіксують на початку сесії і він діє до кінця пленарного засідання. Потім обранці, ймовірно, посилатимуться на те, що наступного вівторка не було більшості і це не вина депутатів. Тепер скажуть, що мер свідомо пішов у відпустку. Маємо міркування, що міський голова так само знайде свої тверді аргументи, мовляв, сесію скликав двічі, щоб дати депутатам змогу здолати вето, але якщо два тижні минули, значить вето неподолане… Але які б хто “шкварки” не шукав, розпочата сесія не закінчена і хоче хтось того чи ні, але доведеться і за вето голосувати (чи не голосувати), і за об’єднану громаду.
Чому Юрій Петрович не погодився з рішенням сесії про перевід промислової землі сільгосптехніки у житлову, серйозних аргументів ми не чули. Єдине, що можемо вважати більш-менш вагомим: свого часу, якраз після виборів, землю, яку попередня влада надала учасникам АТО для пляців біля заводу “Іралко”, депутати віддали під промислову зону, бо так було комусь вигідно. Зараз промислову зону біля сільгосптехніки (бо вигідно тим же депутатам), переводять у житлову… Вчорашні друзі Юрія Гамара пересварилися з самим Юрієм Гамаром і ледь не все місто стало заручником отих розбірок чи “договорняків”.
Той депутатський вівторок, про який пишемо, розпочався із запізненням. Перед тим хтось пустив чутку, начебто в ратуші навмисне вимкнули світло – факт не підтвердився, хоча окремі авторитетно твердили, ніби в туалеті було темно.. Потім Ярослав Кузьмяк зробив заяву для нашої газети про те, що святкові килимові доріжки на сходах в ратуші, як ми збагнули, якийсь ідіот купував, бо у такій установі доріжки мають бути однотонні, а не з листочками…
Треба віддати належне: більшість зібралася, однак сама себе переконала у тому, що продовження сесії не може бути. Можуть бути збори депутатів. Ну, теж поважна справа. Голова мандатної комісії та з питань законності Роман Пицик, відкривши зібрання, попросив колег обрати ведучим голову територіальної громади Володимира Кульчицького-Поливка. Чоловік, як ми переконалися, знається на законах і “крок вліво, крок вправо” у нього не проходить. Почали розбиратися, за чиєю вказівкою. сесію відміняли у суботу ввечері? Не важко було здогадатися, що за вказівкою мера. Аби почути це вголос, викликали з секретаріату працівницю, але вона і слова не встигла промовити: зайшла і вийшла, бо до неї начебто хтось зателефонував. Потім за нею ходили, але двері в секретаріаті уже були зачинені – видно, пішла їсти вівторкову ковбасу. Згодом обранці зажадали дізнатися, на скільки законно алярмовим порядком пішов у відпустку міський голова. Викликали першу заступницю мера Ірину Курлятович. Ствердила, що є відповідне розпорядження, що вона протягом тижня буде керувати містом. Однак у неї перепитали, чи передав мер печатку міста, бо що за начальниця без печатки, і почули, що обов’язки на пані Ірину мер поклав, але печатку не довірив… Роман Пицик зажадав відповіді на ще одне питання: а якщо завтра станеться щось надзвичайне, то як упоратися без міської печатки? Пані Ірина назвала це великою проблемою… Набагато серйозніше виглядали інші звинувачення на адресу мера. Володимир Кульчицький-Поливко як знавець регламенту дочитався до цікавої істини. Виявляється, “відстань” між пленарними засіданнями не може бути більшою за тиждень. Цієї “дистанції” мер не дотримався і обранці вирішили, що це дуже грубе порушення закону і регламенту… Зажадали коментарів головного юриста ратуші Володимира Процайла. Той, схоже, розумів, що у нього хочуть, а тому, щоб не опинитися між молотом (мером) та накувальнею (депутатами), сказав, що не був у сесійній залі того разу, коли Юрій Петрович призначив наступне засідання. Між іншим, з ратушних працівників на цьому засіданні майже нікого не було, як і озвучення трибуни. Ми помітили колег з міської газети в ратуші, але у залу вони не зайшли – видно мали на це причини, бо не хочеться думати, що їм заборонили. А втім, друковане видання мало б бути, зважаючи бодай на те, що депутати, а не персонально мер, заклали у бюджеті немало тисяч на підтримку видання.
Як би хто скептично не ставився до цієї зустрічі депутатів, але вони вважають, що позитив є. Прийняли звернення до міського голови з приводу того, що він регулярно порушує закон і регламент. Щоправда, якою буде реакція мера на це звернення і чи подадуть обранці у суд за наругу над регламентом, не знаємо. Друге. Депутати показали міському голові, що вони є, що вони мають силу, зрештою, хочуть змусити його поважати їх. Третє – депутатська більшість, як би хто не хотів висмикнути з неї окремі “штики”, існує. Хоча, як нам видається, більшість не має свого одно мудрого координатора, який би брав на себе відповідальність. Імовірний секретар ради Володимир Мурайко того вівторка особливої активності не проявляв. До слова, за всіх попередніх каденцій, навіть коли не було секретаря, на сесії депутати поміж собою обирали тимчасово секретаря засідання – і це було правильно, бо коли мер виходив з телефоном чи в якій іншій нужді, секретар продовжував державотворчий процес. У цій каденції ця норма кудись поділася.
Наступне засідання сесії заплановане на 4 травня. Не знаю, що буде, але знаю, що буде цікаво. І можу здогадуватися, що травень нарешті стане місяцем обрання секретаря міськради. Треба би це зробити, бо може настати криза влади…
Роман ІВАНЧУК.