На пожежах начальників не буває…

SambirWZ
249
Одного дня журналіст «Високого Замку» їздив вручати рятувальникам одяг, а вже наступного – опинився на місці задимлення за кілька хвилин до приїзду рятувальників
Децентралізація поволі змушує нас дивитися у бік гір. Як би там не було, але район тепер називається Самбірщина – як і наш регіональний додаток. Тому, як тільки дізнався, що в Самборі поважне товариство готується поїхати у гори, напросився в екіпаж.

Отож, автівку ділили голова Самбірської РДА Іван ІЛЬЧИШИН, заступник голови райради Андрій ГИЧКА, керівник самбірських надзвичайників Олег ХІМ’ЯК, його заступник Назар ГАРГАЙ і автор цих рядків. Їхати в гості з порожніми руками – правило не найкращого тону, тому ми «затарилися». Богу дякувати, мали чим… Річ у тім, що Олег Хім’як недавно повернувся з Німеччини від партнерів і привіз звідти трохи пожежної амуніції. Поїздка у містечко Трам біля Гамбурга відбулася за сприяння заступника голови ЛОДА Юрія БУЧКА та депутата районної ради Євгена КВАСА. Взагалі, Олег Михайлович як тільки прийшов колись на посаду, почав займатися співпрацею з надійними партнерами, а допомагав йому у цьому колишній та теперішній голова Самбірської районної ради Віталій КІМАК, який давно навчився працювати з міжнародними інституціями… Це, знаєте, не так легко щось чи з Польщі, чи з Німеччини притягнути, тим паче, закордонні благодійники час од часу люблять приїхати і подивитися, як їхнє працює.
В Добромильську частину ми привезли одяг та взуття. Зустрічали нас на рівні Добромильського міського голови Петра КУЛЯСА. Іван Ільчишин та Андрій Гичка оцінили господарку пожежної, розповіли, що тамтешнім пожежникам дуже пощастило, бо мають такого невгамовного шефа в Самборі, який сам спокою до роботи не має і нікому його не обіцяє… Тут же Олег Михайлович підтвердив, що він має створити комфортні умови праці для своїх нових підлеглих…
Одяг та взуття ми доставили й у Турку та Бориню. Боринським рятувальникам пощастило більше, бо їм привезли ще й деякі будівельні матеріали для провадження капітального ремонту. Споруда велика, а її ще треба окультурити. Я навіть підслухав, як Олег Хім’як з боринськими пожежниками говорив, мовляв, ремонт робите так, ніби в себе вдома. Знайду халтуру – будете переробляти своїм коштом… Та й подумав собі: сиділи хлопці в спокої, так все було файно, а тут на тобі – зі Самбора понаїжджали і вже треба ремонти провадити, нові порядки тримати…
Гадаю собі, що так само будуть об’єднуватися і інші служби та структури і, як би це сказати, щоб нікого не образити, вимогливість до гірських регіонів має бути, вони мусять підтягуватися до рівня Самбора. Ми ж бо тепер, наче одне ціле… Але є й інший бік медалі… Раніше усе, що робив Олег Хім’як для свого самбірського колективу, тут і залишалося, а тепер треба ділитися з Туркою, Старим Самбором. От в Самборі, наприклад, задумали звести такий собі навчальний центр для дітвори. Кімната для теоретичного навчання на тему, що робити в надзвичайних умовах. А потім – практичне заняття – в іншій кімнаті будуть справжні ліжка, діти вкладаються начебто спати, а потім вмикаються сирени і треба навчитися правильно евакуйовуватися… Я далеко не дитячого віку, але в таку забавку забавився б… Проте, твердить Олег Хім’як, хоч територія структури збільшилася до трьох колишніх районів, але такий навчальний клас в Самборі все одно спорудять.
Скрізь, куди ми заїжджали у гості, випитував у пожежників, на скільки спокійно їм живеться. Як відомо, спокій пожежників – це наш добробут. Виявляється, бувають місяці мирні, а буває так, що кожен день щось є, особливо навесні чи восени, коли люди починають сухостій палити, а потім, перелякавшись, кличуть рятувальників, бо спинити вогняну стіну уже не можуть.
Хоч половину дня ми їздили, але ситуацію керівники-пожежники тримали під контролем. Почув, що десь у Самборі на четвертому поверсі захлопнулися двері квартири, у якій «заручником» опинився 4-річний хлопчик. Прийняли рішення їхати рятувати… Хоча, як нам пояснив Назар Гаргай, не все так просто. Спочатку батьки волають: рятуйте чимскоріш, хоча для цього треба або двері вибивати, або пластикове вікно. Коли все закінчується, ті ж батьки питають у рятувальників: а що нам тепер робити з поломаними дверима чи дірявим вікном? На щастя, у цьому випадку все обійшлося. 4-річний хлопчина, позбувшись перших нападів паніки, сам відчинив вхідні двері.
А ще мені пощастило познайомитися з головою Турківської ТГ Ярославом ПАРАЩИЧЕМ, який теж зустрічав нас на теренах своєї пожежної. Молодий чоловік, який раніше працював звичайним бухгалтером звичайної спортивної школи, обійшов усіх 11 конкурентів та став головою громади. Потужно! Але в нього особлива життєва історія. Ще коли почалася війна, він хотів йти на Схід добровольцем, але не вийшло. Проте, потім запросили у військкомат і Ярослав подався на фронт. Він був там недовго – всього лиш 30 днів, а на 31-й потрапив у ситуацію, коли два бійці, які були з ним поруч, померли на полі бою, а йому дісталися важкі поранення, тривале лікування в госпіталі… І тепер те, на чому хотів би особливо наголосити, бо такого просто не могло бути, але сталося. Держава компенсовувала 100 тисяч пану Ярославу за поранення, але він відмовився. Нам же пояснив: якщо поруч зі мною загинули два молоді хлопці, я не можу взяти ці гроші, нехай держава віддасть тим, хто їх більше потребує. А в мене руки-ноги є.
…Вже при під’їзді до Самбора нашому екіпажу повідомили, що повертається зі Львова самбірський пожежник Василь РЕПЕТА, який щойно отримав звання підполковника. Ми встигли і його привітати… А наступного дня (це ж треба!) я опинився на одній незначній пожежі за кілька хвилин до приїзду пожежної. Ті кілька хвилин очікування здавалися вічністю, але потім нам прокоментували: як наш транспорт реагує на тривожні сигнали, як пропускають спецмашину, так швидко вони і приїжджають… Я бачив рятувальників в роботі. У них на плечах стільки того спорядження, що можна вклякнути під його вагою, а тут ще й бігати треба, всі ті рукави під’єднувати, правильно оцінити ситуацію… Ну, чесно, дуже злагоджена робота… Коли усе скінчилося, а скінчилося дуже швидко, я був шокований тим, що після знятих шоломів побачив своїх учорашніх уже знайомих офіцерів Василя Репету та Назара Гаргая. Я ж бо думав, що вони великі начальники і на пожежі приїжджають з папочками, а вони прибули як звичайні трудяги. Це уже потім Назар мені скаже: «На пожежі начальників нема».

Роман ІВАНЧУК.
Самбір-Добромиль-
Турка-Бориня. 

Вас це може зацікавити

Залишити комментар