Надія ШПАК: «Опитую одного священника, каже, що у нього все гаразд. Зі мною ще й жартує на теми ковіду, а за тиждень чую – спіткала смерть»     

SambirWZ
1312
Минає рік, як ми живемо з ковідом. Сумний ювілей… Ще тоді ми не знали, що нас очікує, зрештою, як і нині… Аби підбити підсумки надзвичайного року, запросили на редакційну філіжанку кави завідувачку Самбірського МРВ ДУ Львівського обласного лабораторного центру, депутата Самбірської міської ради Надію ШПАК і, крім медицини, не могли не поговорити й про політику…

-НАДІЄ Петрівно, рік тому ми «розпочинали» ковід на сторінках газети з викладачем-інфекціоністом, вашим чоловіком паном Володимиром і тоді ще справді не знали, як далеко все зайде. Давайте разом оцінимо нині, що ж сталося тоді?

-Ми вперше зустрілися з викликами світової пандемії коронавірусної хвороби. З 12 березня 2020 року, відповідно до Постанов уряду, в державі був введений карантин. Як до цього ставилися ми? Медики – готували себе до того, як діяти в умовах надзвичайної ситуації, як опитувати хворих, які мають бути симптоми, як відбирати біоматеріал на дослідження, як його транспортувати, які протиепідеміологічні заходи треба виконувати, як самого себе захисти у час, коли була велика нестача тих же засобів індивідуального захисту? Як їхати у «вогнища» захворювання, як робити дезобробку? Що робити, коли помер хворий на ковід і як його ховати?.. Пам’ятаю перші випадки захворювань. Самбірський район – 12 травня захворіла медсестра з Підгайчик і 8 травня в Самборі – один з мешканців міста, який «виховував» всіх медиків на тему коронавірусу і мав інший погляд на недугу, а в Інтернеті викладав свої «нездорові» думки… Травень-2020 року був періодом, коли в більшості хворіли медпрацівники, які працювали в закладах Львова.

Тестування… Результати… Що робити, як лікувати, де госпіталізувати? Коло контактних осіб, самоізоляція, дезінфекція на підприємливі та вдома. Червень – ріст захворювань в Погірцях. Виїжджаємо туди, робимо дезінфекцію всіх адміністративних та громадських споруд – це велика праця: температура повітря до 35 градусів, ми в костюмах захисту, люди швидко втомлювалися… Такі виїзди в народ дали результати – люди почали усвідомлювати, що небезпека уже в їхньому селі!

А чому заражалися? Приїжджали діти-внуки з роботи з великих міст і ставали носіями інфекції… З 12 червня відкрилася Рудківська лікарня. Ми здобули велике полегшення, бо уже мали куди шпиталізувати хворих і не просили у Львова чи інших міст якесь ліжко для свого хворого.

Літо. Інфекція росте, наче гриби після дощу – пікніки, відпочинок, самоізоляція на папері. Люди хворіють, а звертаються за медичною допомогою на 7-10 день, коли стає щоразу гірше. До того перезаразили інших – ось така у нас була ситуація… У той же час медики чекають результатів тестування, а вони затримуються, приходять на 5-7, а подеколи й 10-й день. Почалися групові спалахи: родинні, за місцем праці – тоді й розпочався пік захворюваності як у місті, так і в районі. Це орієнтовно кінець липня. У день до нас приходило до 30 розслідувань, тобто підтверджених фактів захворюваності на ковід. Хворіло багато медиків. Я згадую ті літні дні, наче страшний сон. Уявіть собі: вторинний рівень медицини має свій алгоритм дій, первинка – свій, а наша служба мала скоординувати роботу так, щоб був ефект. У наших кабінетах телефони розривалися зранку до вечора – люди просто питали, що їм робити? В день ми давали по 100-150 консультацій. Зрештою, захворіло кілька наших працівників і дійшло до того, що у колективі залишалися я та одна моя помічниця…

Кожне епідрозслідування – це наші професійні поради, це всі заходи, які ми рекомендували виконувати. Ми були не тільки епідеміологами, а й психологами, ми радили все, що допомагало іншим, ми вичитувати багато літератури, ми жили цією інфекцією… Найважче: дзвоню, хочу провести епідрозслідування, а пацієнт уже помер, адже ми чекали 5 днів на результат тесту… Або опитую одного священника, каже, що у нього все гаразд. Зі мною ще й жартує на теми ковіду, а за тиждень чую – спіткала смерть…

-Проаналізуйте, будь ласка, чи готовою була наша медицина надавати поміч і як швидко наші медики зуміли «перекваліфікуватися»? 

-Ми всі вчилися, мали відповідні накази Міністерства охорони здоров’я України, Постанови головного державного санітарного лікаря та розпорядження керівника робіт з ліквідації наслідків надзвичайної ситуації, комунікували між собою, приймали відповідні рішення на комісіях з питань надзвичайних ситуацій, аналізували, що і кому треба негайно робити. Вчасно перекваліфікувалися медики наших ковідних стаціонарів.

-Як вважаєте, чи все правильно робила влада в умовах ковіду?

-Правильно! Але наші люди ставилися до виконання усіх протиепідемічних заходів та захисту власного здоров’я інколи легковажно. Перший локдаун – і страх, ніхто не виходить з дому, усі бояться… А потім якась недовіра – не можу пояснити, чому. Критикують усіх: владу, епідемію, маски… Якщо хтось помер у селі від ковіду, то було враження, наче чума в селі, але на похорон однаково усі йшли, не дотримуючись елементарних норм. Бо цікаво… І в принципі, люди, переживши перший переляк, почали жити своїм розміреним життям. Але Богу дякувати, здобули ми свої стаціонари, надаємо людям поміч… Мушу сказати, що змінилися й підходи до ПЛР-тестувань, результати маємо на другий-третій день…

-Ми ретельно пильнуємо статистику захворювань і помітили, що більше місяця тому був певний спад і у нас, і на Львівщині загалом. Тепер знову спостерігаємо ріст. Це пов’язано з реальними захворюваннями, чи люди менше тестів проходили?

-Це реальний підйом рівня захворюваності. І це ми прогнозували давно. Ріст пішов з середини лютого як у місті, так і в районі. Запрацювала система діагностики ковіду шляхом проведення досліджень експрес-тестами на антиген до коронаврісної хвороби… Маємо ріст і по дільницях, зокрема Бісковицькій, Самбірській, Ралівській.

-Скажіть, будь ласка, чи люди розуміють стан небезпеки, яка на них чатує, чи вже геть розслабилися? В країнах Європи, як нам видається, масковий режим значно жорсткіший…

-Одні розуміють, більшість розслабилася. Для багатьох інфекція стала набридливою… Тільки запитайте, чому їм набридла? А ще, як буде опитувати, чи хтось з родичів хворів і чи були ви на самоізоляції, то скажуть: ні. На таких у нас чомусь управи нема. Я завжди за жорсткий режим. Від поведінки кожного з нас під час епідемії залежить здоров’я інших. З найприкрішого, що запам’яталося: чоловік хворий, перебуває у стані середньої важкості на лікуванні вдома, а дружина у той час вчителює у школі. Питаю, чому? Бо вона не слаба! Пояснюю: можна захворіти через певний час і мати легку форму і одночасно заражати дітей у класі. Або ситуація: дитина покашлює тривалий час, але ходить в садочок. Зробили тест – позитивний. Хворів тато, добре, що у той час з ними не жили старі дідусь та бабуся, бо точно захворіли б і не знати, в якій формі… Хворіють, може ви цього не знали, у більшості жінки – 60 відсотків. Проте, в районі від ковіду частіше помирають чоловіки, а не жінки.

-Протягом ковідного року ми спостерігала цікаві речі: ваша рідна Старосамбірщина мала на половину менше заражень, ніж Самбірщина. І ця різниця зберігається досі. Ніби сусіди, а показники різні…

-Я не хочу нікого ображати, але виглядає на те, що в гірських селах люди «здоровіші» і, навіть захворівши, менше зверталися до лікарів.

-Як ви як фахівець ставитеся до вакцинації і коли вона у нас розпочнеться?

-Позитивно ставлюся. Тільки вакцинація врятувала життя мільйонів у часі світових пандемій та інших загроз. Вакцинація від ковіду розпочалася і на Самбірщині. В суботу провакцинували 40 осіб, з них 32 – медики. Процес буде проходити в чотири етапи і охопить майже половину населення.

-Чи готові ви самі, ваша сім’я пройти вакцинацію?

-Так, готові. У мене в сім’ї 7 дорослих, з них три лікарі. Всі будемо вакцинуватися. Чоловік буде найпершим, моя мама – ні, але маю її, як донька, ще переконати.

-Вакцинуватимуть безкоштовно?

-Так, наразі безкоштовно. Але хочу зазначити, що вакцинація буде проходити двічі. Перший раз і через не пізніше 28 днів – вдруге. Очевидно, тоді й будуть давати підтверджуючий документ.

-Чи існують протипокази?

-Існують, і я хочу сказати, що перед вакцинуванням сімейний лікар, який найбільше орієнтується у болячках свого пацієнта, має сказати мобільній бригаді про свої застереження.

-Самі медики кажуть, що у нас є набагато складніші епідемії, як от туберкульоз, а боротьба ведеться лише з ковідом.

-Проблема туберкульозу не зникла, відсоток щеплення від цієї недуги є надто низьким, але це пов’язавно з перебоями у поступленні вакцини… Справді, існують інші види захворювань, але на даний час увага світу прикута до ковіду… Як би це дивно не звучало, але з приходом ковіду, інші інфекційні хвороби пішли на спад – крапельні інфекції, кишкові.

-Чому заходи карантину, зокрема, дистанційне навчання, не приносять ефекту – хвороба ж не відступає. До того ж, і ковід молодшає…

-Я вам у відповідь задам своє запитання: а що було б, якби діти ходили до школи? Нехай більше батьки пильнують своє чадо на предмет спілкування з ровесниками у різних компаніях, барах… Все ж, дистанційне навчання нас рятувало – і це факт! І буде рятувати в майбутньому.

-Трохи політики. Чи комфортно почуваєте себе як депутат у сесійній залі ратуші?

-Ні. Працювала головним державним санітарним лікарем за чотирьох мерів і була депутатом у 2002-2006 роках. Була зовсім інша ситуація, тепер все змінилося. Такий світ: міняється влада, міняють містечкові політики. Думаю, з часом люди, які будуть вибирати політиків, вимагатимуть у них конкретної роботи. Мені, скажімо, приємно, що за час депутатства, а це було за Тараса Тершовчина, місто змогло виробити документацію на 10 гектарів землі під полігон твердих побутових відходів. Ми долучили ці гектари з земель дезпромстанції та цукрового заводу. Це титанічна робота. Таких офіційний землевідводів одиниці на Львівщині. Міська влада здобула законне право захоронювати там сміття і заробляти на цьому та покращувати благоустрій міста, зокрема, стелити бруківку, встановлювати дитячі майданчики. А заразом – здобувати собі політичний капітал на виборах. Що і спрацювало… Але чомусь ті, які набирали політичні бали і перемагали, «мочили» перед виборами саме мене. І таких моментів можу наводити немало… Місцями мені здавалося, що я найбільший корупціонер Самбора, яка скупила та приватизувала усе місто…

-Я помітив, що депутати голосують практично одноголосно і без палких обговорень. Це справді згода з усім, що відбувається, чи байдужість?

-Пане Романе, запитайте про це у кожного з депутатів. Я скажу за себе. Мої короткі виступи, запитання ви чуєте – я просто так і про будь-що не говорю, але яку вони користь приносять – теж бачите.

-Ви стали депутатом від партії «Голос», яка, якщо не помиляємося, формувалася з прихильників колишнього мера Тараса Копиляка. Як ви потрапили у цю команду, яка мала б виглядати опозиційно? І чому опозиційною не є?

-Перед виборами мене запрошували у три команди. Я обрала «Голос». З Тарасом Копиляком ми були депутатами міськради, маємо спільні погляди на розвиток міста. Я не хочу зраджувати, не вмію підлещуватися, маю власну точку зору, яку у партії «Голос» розуміють. Якби вибори відбувалися завтра, я так само пішла б у цю команду. Опозиційною партією зробили нас ви, журналісти. Ми давали клятву депутата і не можемо бути в опозиції до мешканців громади, які віддали нашій партії майже 2000 голосів. До речі, по вашому, опозиційними мали бути ще три партії, які мали своїх кандидатів у мери, але програли вибори?

-Якщо хтось йде в депутати, то, мабуть, не в ім’я власних амбіцій, а для того, щоб щось змінити. Що в Самборі хочете міняти ви?

-Партія мала свою програму, але я як лікар хочу дбати за здоров’я громади. І дбаю професійно. Свідчення – все те, про що я вам казала на початку ковідної теми. Хочу на певний щабель підняти профілактичну медицину, хочу поліпшити рівень санітарного та епідеміологічного благополуччя населення. Це моя професія, моя робота. І пропри це маса інших проблем моїх виборців.

-Не зовсім скромне, але цікаве питання: які у вас стосунки з міським головою Юрієм Гамаром. Помітно, що він інколи якось скептично ставиться до ваших питань.

-Ставлення людей один до одного – це власна культура. Ставлення публічної особи, в тому числі мера, до свого підлеглого, мешканця громади, бідняка, багача, посадовця чи депутата – це не лише культура, але й приклад культури до цілої громади. Я на Юрія Петровича не ображаюся, але висновки свої зробила…

-За вами як депутатом закріпили територію села Дубрівка. Ви вже там були? Людям щось обіцяли?

-Була, мала прийом громадян минулого місяця. Була в церкві на Богослужінні. Священник дав мені слово перед громадою. Це було вперше у моєму житті. Хвилювалася. Я для них чужа, але живу у сусідніх Стрілковичах. Спілкуємося зі старостою Надією Черевичною, маємо багато планів, які реально втілити. Але найбільше люди просили за дорогу. Мені сказали, що Юрій Гамар перед виборами обіцяв зремонтувати її, починаючи  з горішнього кінця. Що зробила? Виконала деякі усні прохання, написала  звернення газовикам про технічний огляд газової труби… Село для мене не чуже. Я ж сама виходець зі села…

Роман ІВАНЧУК.

Вас це може зацікавити

Залишити комментар