Цю історію нам розповів один самбірський двірник, зупинивши мене на вулиці міста: «От пишіть в газеті: сидять, лускають насіння, а ти потім прибирай ту луску, яку дощ притолочив до землі. Геть культури не мають. А знаєте, я вам щось розкажу»…
ВИЯВЛЯЄТЬСЯ чоловік, щоб заробити трохи грошенят, час од часу їздить в Польщу на підсадку. Одного разу водій, з яким подорожував наш співрозмовник, потрапив у халепу. З боку Польщі, в’їжджаючи на Шегині, молодик через вікно викинув у траву недопалок – ну це звично, це по нашому… Але не врахував, що там все під камерами стеження. За якусь хвилю підходить прикордонник. Показує водієві недопалок, просить забрати. Наш чемно біжить в траву, радісно знаходить, але не сподівався бідолаха інших неприємностей. Польський страж порядку витягнув кульочок і запропонував: «Назбираєш повний недопалків, випустимо». І це був не жарт. Вмовляння та вибачення, мовляв, більше так не буду, не проходили. Поляки з посмішкою – мусимо вас вчити культурі, спостерігали, що воно далі буде… Назбирати можна було б, але де взяти, коли на митниці «цюків» більше ніхто в траву не кидає. Тоді наш співрозмовник-двірник знайшов вихід, бо ж їхати все одно треба: взяв той кульок і пішов по наших машинах, випрошуючи у шоферів, якщо мають, недопалки в попільницях… І вже тоді самі українців з українців сміялися…
Повний кульок назбирати не вдалося, але екіпаж все ж пропустили в Україну зі словами: у себе смітіть… Що, здається, ми успішно і робимо.
Роман ІВАНЧУК.