Спочатку було бажання не реагувати на Михайла МІХНЯКА в принципі, бо, якщо й реагувати, то на щось особливе. Але якщо промовчати, то або погодитися, або дозволити йому і надалі бездумно та безвідповідально розкидуватися словами…
МИ З НИМ практично не знайомі, але після однієї статті з приводу діяльності аграрного інвестора у Рудківській зоні він щедро полив мене брудом у соціальних мережах. Признаюся, мої публікації не завжди і не усім подобаються, але готовий вислухати будь-яку сторону конфлікту і погодитися чи заперечити. Проте, вигадані звинувачення пана Міхняка довели мене до того, що юристи підготували дві заяви – в поліцію та у суд, аби захистити мою честь і гідність. Заяви були написані доволі грамотно та переконливо – самому сподобалося, але мені стало ніяково від того, що доведеться ходити в суд, стояти поруч з цим молодим чоловіком, слухати якісь його нісенітниці, губити час – соромно навіть перед суддями. Тим паче, я не поніс від писемних творінь пана Міхняка ніяких ні моральних, ні матеріальних збитків. То що буду захищати в суді? Зателефонував громадському діячеві з Рудок Івану ПИРТИКУ і попросив за нагоди організувати мені телефонну «зустріч» з Михайлом. Розмова відбулася, молодий чоловік попросив голосом, що ще не пройшов юначу мутацію, вибачень і мені цього було достатньо для того, щоб заяви у поліцію та суд опинилися в шухляді – я ніколи у житті ні на кого заяви в суд не писав і цим пишаюся.
Але Михайло Міхняк не дав себе забути і мені довелося знову згадати його у публікації у «Високому Замку» від 4 березня:
«Чому суд заборонив Михайлу Міхняку виїжджати за кордон?
Цій історії уже рік. Пасувало б забути, та не виходить… Мешканка Сусолова Ганна ГОРОДНИК, яка тоді була членом виконкому Рудківської міської ради, образилася на коментарі у соціальних мережах, які продукував активіст з Підгайчик Михайло МІХНЯК. І подала на нього до суду, аби захистити свою честь та гідність. Тема набула всеукраїнського звучання, бо такого ще справді не було, аби через дописи у соціальних мережах судилися…
Феміда визнала рацію жінці, а кривдник мав повернути вартість ліків, які купувала Ганна Василівна, бо погіршився стан здоров’я. Ще мав компенсувати моральні збитки – в межах 3 тисяч гривень, судовий збір, одне слово, десь близько десяти тисяч гривень. Якщо є рішення суду, його треба виконувати, але пан Міхняк не поспішав, рішення не оскаржував… І пані Городник не збиралася відступати… Виконавча служба так і не змогла виконати рішення суду і в понеділок відбулося ще одне судове засідання. Наш колега Микола СЕНЕЙКО, який слухав рішення, розповів, що коментувальнику з соціальних мереж Феміда заборонила виїзд за кордон. Ми, щоправда, ще не чули про такий вид покарання, але Ганна Василівна рішенням задоволена. Неплатників аліментів так карають, але у ситуації з пані Городник – це не це… Подейкують, Михайло Міхняк їздить до Польщі працювати, а поруч з тим і далі вчить чиновників Рудківської міської ради чесно і за законами жити й працювати. Роман ПОГОНИЧ».
Ця публікація на захист добродійки Городник викликала нечуване збудження у пана Міхняка і він, забувши, за що його уже Феміда покарала, у тих же соціальних мережах накинувся на мене (скріни збережені). Причому, поливаючи брудом, вирішив ставити «знаки запитання», мовляв не знаю, чи то справді так, то лиш такі собі припущення… Використав той самий «знак», який я оправдано поставив у заголовку замітки «Чому суд заборонив Михайлу Міхняку виїжджати за кордон?» Я ж не можу пояснити йому, що після запитального речення в українській мові пасує ставити «знак питання». Ну, не довчили його у школі…
Хоча у своїх постах на мою адресу – жодного спогаду про потерпілу Ганну Городник, а вартувало б щось сказати.
Після цього допису, розповсюдженому по багатьох групах у ФБ (спасибі тим адмінам, які не погодилися публікувати «блювотину»), я знову ж таки не поніс жодних моральних чи матеріальних збитків, не хапався за серце і не збивав тиск, ніхто з друзів чи читачів не відвернувся, тому спішу заспокоїти пана Міхняка, що судитися з ним не буду, бо з ким судитися? З людиною, яка має менше років, ніж я стажу в журналістиці? А вигравши суд, домагатися, як це робить Ганна Городник, виконання рішення?
У пана Міхняка виникло дивне запитання: чому замітку про нього я підписав псевдонімом? Чому-чому, та тому… «Роман ПОГОНИЧ» – це мій літературний псевдонім як члена Національної Спілки журналістів України, який використовую для того, щоб не «зловживати» на сторінках газети рідним прізвищем.
Та найгірше, що мені довелося пережити після посту фейсбучного «хулігана», то відповідати на запитання друзів: «Хто такий Міхняк?» Ну, не знаю я, хто такий Міхняк? Був депутатам Рудківської міської ради, на минулих виборах його та деяких його однодумців не обрали, хоча треба вміти програвати як на виборах, так і в судах… Зараз називає себе активістом, критикує рудківську владу, ображає посадовців і начебто перебуває на заробітках у Польщі. Проте, кілька місяців тому помпезно заявив у соціальних мережах, що розпочинає працю у Львівській обласній раді. Вітаємо! Структура справді серйозна, тільки якщо це реальна робота у владному органі, то як можна бути в Польщі «без відриву від виробництва»? Якщо він просто помічник-консультант когось з депутатів обласної ради на громадських засадах, то це справді не дуже заважає заробляти гроші у сусідній країні, але не пасує тоді хизуватися владним статусом.
Пана Міхняка у його пості дуже переймало питання: хто його у мене «замовив»? Не ображайтеся, добродію, але ви не з тих «авторитетів», яких «замовляють» навіть за «миску зупки». Хоча насправді Ганна Городник, яку ви свого часу образили своїми коментарями, запрошувала мене на засідання суду, який заборонив вам виїзд за кордон. Щоправда, у часі суду мусив бути в іншому місці, тому попросив свого колегу Миколу СЕНЕЙКА підстрахувати мене…
Коли починав писати цю публікацію, то єдине, від чого себе застерігав, – від оправдовувань перед паном Міхняком. Не знаю, чи у мене вийшло, але насправді цією публікацією хотів би привернути увагу читачів до зовсім іншого. Звичайна громадянка Ганна Городник у правовій державі Україна не може себе захистити і добитися виконання рішення суду. І це уже рік часу! Невже служителі Феміди прийняли таке фантастичне рішення, яке не виконується в принципі? Чому виконавча служба не може виконати банальну волю Феміди – змусити відповідача повернути Ганні Василівні збитки. Уже не кажу про публічні вибачення перед нею… Після цих конкретних запитань виникає ще одне: навіщо взагалі звертатися до суду?.. Михайло Міхняк брудним постом на мою адресу знову показав служителям Феміди та й правоохоронної системи в принципі або фігу, або середній палець – це уже як кому зрозуміліше… Свіже рішення про заборону виїзду за кордон теж оригінальне. Якщо пан Михайло уже в Польщі, то проблема виїзду з України його не турбує. А якщо в Україні, то де гарантія, що збитки пані Городник поверне?
Свого часу історія з Ганною Василівною, яка виграла справу у суді, здобула всеукраїнське звучання завдяки нашим колегам-телевізійникам. Ми можемо запросити їх на сенсаційну подію – невиконання неоскарженого рішення суду.
Роман ІВАНЧУК.