Пам’яті Михайла Шпака

SambirWZ
146
Михайло Антонович часто любив зателефонувати з вічним запитанням: «Що там де нового чувати в СамборІ?» (з наголосом на останню букву). І я коротко переповідав місцеві новини, а взамін чув коментарі… Інколи думав собі: чоловік уже в літах, слабує, але справи міста його переймають понад усе… А наприкінці розмови він додавав: «А я сиджу біля пам’ятника Бандері, люди ходять, знайомих бачу…»

Не віриться, що Михайло ШПАК уже не зателефонує… 1 червня на 87 році життя його серце перестало битися. Здавалося, зупинилося на якусь хвильку, щоб перепочити – і все, Вічність… Важко знайти людину старшого покоління, яка б не знала Михайла Антоновича. Наприкінці вісімдесятих, коли тільки розпочиналося національне відродження, він був одним з перших. Першим завжди бути важко… На мітингах, на патріотичних акціях, на освяченнях могил Січовим Стрільцям, він їздив містами та селами і піднімав український дух, знаходив однодумців, яких ставало щоразу більше, знаходив аргументи… Треба було мати мужність торувати стежину, бо «комуно-большевицька гідра» (саме так він казав) довго не здавалася… Михайло Шпак – провідний член ОУН-б та КУНу, Почесний громадянин Самбора, багаторічний голова Самбірської міськраи?онноі? організаціі? Товариства «Лемківщина», ініціатор багатьох добрих справ, учасник установчої конференції НРУ за перебудову в 1989 р. Згодом у 1992 р. – співзасновник КУНу, член Всеукраїнського братства ветеранів ОУН-УПА ім. ген. Романа Шухевича – «Тараса Чупринки». Був заступником представника Президента України у Самбірському районі у 1991-93 рр., депутатом Самбірської міської ради в 1990-2010 рр. від КУНу. Він – організатор багатьох лемківських ватр в Україні і Польщі, беззмінний учасник святкувань УГВР, якому завжди першим надавали слово… Нагороджений за заслуги в національно-визвольній боротьбі, утвердженні і розбудові української держави різного роду відзнаками і грамотами, Хрестом звитяги, Медаллю до 50-тя УГВР, Ювілейними медалями до 50-тя, 60-тя, 75-тя УПА…
З такими людьми як Михайло Шпак відходить в історію ціла епоха національно-визвольних змагань. Людей сміливих, відданих справі, чесних та небайдужих.
А ще Михайло Шпак написав книгу пам’яті «Стежниця». Так сталося, що я допомагав у її виданні і був чи не першим читачем. Ви не уявляєте собі, яка це титанічна праця! Він, переселенець з рідної Стежниці (тепер Польща) зумів зібрати родоводи усіх своїх земляків! Це більше сотні сімей – від діда-прадіда – до внуків-правнуків, яких доля розкидала по світах широких. Це не просто книга, це своєрідний паспорт незабутого села… Мабуть, більше ніхто не написав таке потужне дослідження про маленьке село. Тут почасти про двоюрідних мало що знаєш… Зажди любив слухати, як Михайло Шпак, перетинаючи кордон з Польщею, на запитання митників-прикордонників «Куди їдете?», відповідав коротко і ємко: «Додому». Стражі порядку ніяковіли чи шаленіли… Зрештою, кожен, хто був знайомий з Михайлом Антоновичем, неодмінно пригадає, що при перших знайомствах неодмінно випитував, звідки родом, а як потрапляв на когось із переселенців, то натішитися не міг. Бо вважав, що то уже родина… Михайло Антонович умів гуртувати лемків, як ніхто.
Кажуть, незамінних людей нема. Неправда! Таких як Михайло Антонович уже не буде… Ми лише з плином часу це неодмінно відчуємо… А наразі помолимося у пам’ять про нього…

Роман ІВАНЧУК.

Вас це може зацікавити

Залишити комментар