«Перший русин, котрий  пройнявся ідеєю національності»

SambirWZ
937
У Добромилі заплановані наукові читання, присвячені  210 річниці від дня народження Маркіяна Шашкевича.  Презирливе прізвисько «Руська Трійця», навішене львівським семінаристам Маркіяну Шашкевичу, Івану Вагилевичу і Якову Головацькому польським оточенням, через кілька десятиріч стало символом української національної ідеї. Вони мали багато однодумців, але саме ці троє найбільше спричинилися до поширення українського друкованого слова в Галичині, за що отримали визнання, найбільшу пошану і повагу.

Появу цих світочів українського духу і культури обумовила особливість тогочасної епохи, просякнутої просвітницькими і романтичними ідеями. Це був час українського національного Відродження в Галичині, провідниками якого стали провідні діячі Греко-католицької церкви та чимало парафіяльних душпастирів. Вагому роль відіграв Перемишль, який як осередок українського національного життя на початку ХІХ ст. випередив спольщений Львів. Саме в Перемишлі розгорнув свою діяльність Іван Могильницький, на працях котрого виросло ціле покоління українських інтелектуалів.  

Одним з них був М. Шашкевич. Народився він у священничій родині 6 листопада 1811 р. у Підлиссі на Золочівщині, де батько мав парафію. Отримавши загальну освіту, відбув гімназійні студії у Львові і Бережанах. Після закінчення Львівської духовної семінарії в 1838 р. душпастирював на дуже бідних парафіях – Гумниська, Нестаничі, Новосілки. Унаслідок численних прохань отримав у 1843 р. парафію в Золочеві, але вже не дочекався туди переїхати. Останні місяці життя провів у повній глухоті та сліпоті. Помер від туберкульозу з ускладненнями від менінгіту у віці неповних 32 років. Був похований без відповідних до його священничого сану почестей у чужій могилі, яка майже половину століття виявилася в повному забутті.

Про М. Шашкевича згадали в революційному 1848 р. з тим, щоб на 20 років знову забути його ім?я як українського Будителя. Лише в березні 1868 р. українські студенти у Відні вперше відкрито вшанували його пам’ять. Цей імпульс швидко підхопили в Галичині, де провели ряд урочистих заходів-вечорів (1872, 1874, 1876, 1880, 1888). Незабаром вони набули ширшого розголосу серед національно-свідомої української громадськості, яка організувала ідентифікування останків М. Шашкевича і їх перепоховання у Львові. Ця подія викликала значний резонанс. Від двірця на Підзамчі до церкви Святої Параскеви і далі на Личаківський цвинтар за труною йшла дружина Юлія з сестрою Маркіяна і 10-тисячна процесія на чолі з митрополитом Сильвестром Сембратовичем. 

Чим же заслужив на таку шану не поцінований за життя Маркіян Шашкевич? З погляду початку ХХІ ст. стверджуємо, що незважаючи на короткий час життя і творчості, він в українську історію увійшов як будитель українського духу, провідник української національної ідеї. Це був подвиг УКРАЇНЦЯ, котрий жив і творив у польському і німецькому оточенні. 

Передовсім він проявив себе поборником української мови в літературному і церковному житті. Будучи семінаристом, не побоявся в 1836 р. виголосити проповідь по-українськи в соборі Святого Юра на свято Покрови. Як вершину пропагування ідеї українства і української мови треба розглядати його незакінчений вірш «Руська мати нас родила…». Саме М. Шашкевич заклав основи сучасного українського правопису, Ця фонетична система відома як шашкевичівка ґрунтувалася на вислові «пиши як чуєш, а читай як видиш». Винайшов і запровадив в обіг букву Є, дифтонги ЬО і ЙО. 

М. Шашкевич – глибоко сучасний мовознавець. Він перший відкрито виступив проти заміни кириличного алфавіту латинським в українському письмі, написавши працю . «Азбука і Абецадло». Це особливо важливо сьогодні, коли знову піднімається покрите пліснявою питання цієї заміни на догоду певним політичним колам. Запровадив в обіг нове українське слово ЧИТАНКА для навчальної книжки з українськими текстами. 

Своєрідним синтезом наукових напрацювань М. Шашкевича та його однодумців стала поява друком першої друкованої шашкевичівкою книжки – «Русалка Дністровая». Цьому альманаху судилося дійти до читача лише через 11 років. Після того як у 1837 р. він був виданий на чужині накладом 1 тис. примірників, австрійська влада через його зміст негайно заборонила. Причина була одна – альманах через вміщені публікації пропагував українську національну ідею і право українців на самовизначення.  

Поетична спадщина М. Шашкевича складає всього 42 твори на історичну  та ліричну тематику як оригінальні, так і в перекладі. Повністю переклав «Слово о полку Ігоревім», з чого зберігся лише уривок «Плач Ярославни». Першим серед українців почав писати сонети («Думка», «До милої»). Чимало його ліричних творів поклали на музику композитори С. Воробкевич, С. Людкевич, А. Кос-Анатольський та ін. Чи не найпопулярнішими стали романс «Веснівка» («Цвітка дрібная») В. Матюка та «Пісня свободи» А. Вахнянина. Наукові праці і прозові твори найкраще відобразили формування його світогляду. З цих праць найменше вивченими є його проповіді (відомо 9 текстів).

Культ М. Шашкевича серед української громадськості почав формуватися практично після його перепоховання у Львові. На його могилі постав величний пам?ятник (1906), проводили святкові академії і поетично-музичні вечори на його пам’ять.  

Окремо доречно сказати про портрет М. Шашкевича. Прижиттєвого зображення не було. Він відтворений на підставі розповідей дружини Юлії, сестри та сучасників. Всі вони зійшлися на думці, що найбільше риси обличчя успадкував його син Володимир, зображення котрого втілив у портреті Будителя художник Іван Труш. Однак, оригіналу цього портрета сьогодні не віднайдено.

Постать М. Шашкевича гідно пошанована, його іменем були названі просвітянські читальні, увічнено в топоніміці. Є кілька пам’ятників (Львів, Підлисся, Бережани та ін.), меморіальних музеїв. У 2012 р. у дрогобицькому видавництві вийшло найповніше зібрання творів М. Шашкевича, що дозволяє ширше не лише ознайомитися, але й вивчити творчість Будителя, проаналізувати його світогляд. Адже, за словами К. Студинського, він був перший русин, котрий перейнявся ідеєю національності. На творах М. Шашкевича і проповідуваних ним ідеях, виросли наступні покоління українських національних діячів, борців за свободу і незалежність України.

Михайло КРІЛЬ, професор.

Вас це може зацікавити

Залишити комментар