Якраз минулої п’ятниці вранці мав розмову з колишнім працівником Самбірської виховної колонії Василем БОНДАРЦЕМ на тему долі будівель. Як відомо, у Львові таку ж установу продають з аукціону. Мабуть, і нашу таке ж чекає… Василь Іванович ствердив, що колишня виховна установа піде на торги і то найближчим часом. Це ж треба було, щоб того ж таки дня з’явилося повідомлення від міської ради такого змісту:
“Державну установу «Самбірський виправний центр (№121)», що на вул.І.Франка,4 включено до переліку інвестиційно-привабливих об’єктів державних установ Західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції, які припинили діяльність. Об’єкт планується приватизувати.
Продаж майна пенітенціарної установи буде здійснювати Фонд державного майна шляхом проведення аукціонів на електронних майданчиках. На земельній ділянці знаходяться будівлі загальною площею 16860 кв.м., площа земельної ділянки – 2,1636 га. Категорія земель – землі житлової та громадської забудови.
Вчора, 20 травня, у Львові відбувся соціально-економічний форум «Оптимізація заради покращення умов для в’язнів та підвищення безпеки суспільства». Серед учасників – заступник Міністра юстиції України Олена ВИСОЦЬКА, представники органів державної влади, місцевого самоврядування та бізнес-середовища Львівської, Івано-Франківської, Тернопільської, Закарпатської, Волинської та Рівненської областей. На форумі Олена Висоцька розповіла про основні напрямки реформування пенітенціарної системи України та інвестиційно-привабливі об’єкти державних установ Західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції України, які припинили свою діяльність.
Начальник Західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції України полковник внутрішньої служби Віктор КОШИНЕЦЬ презентував представникам бізнес-середовища потенційні об’єкти для оренди, розташовані на території діючих державних установ та державних підприємств Державної кримінально-виконавчої служби України. Відбулись презентації асортименту продукції, що виготовляється державними підприємствами Державної кримінально-виконавчої служби України й майстернями державних установ Західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та можливість співпраці з представниками бізнес-середовища щодо запровадження нових виробів, із залучення виробничого потенціалу установ».
Свого часу у Самборі це була закрита установа, хоч усі про неї знали, але навіть у пресі заборонено було говорити, що маємо практично у центрі міста таку установу. Здавалося, вона буде вічною, бо злочинців вистачало у всі часи, але розпочалися реформи… Зокрема, політика держави почала зводилася до того, що неповнолітніх порушників закону треба перевиховувати на волі. Їх менше садили у тюрми, а відтак – велика кількість установ стала зайвою в Україні. Під скорочення потрапив і Самбір. Пенітенціарна служба робила спроби оживити структуру – то нам пропонувала тюрму підвищеного рівня небезпеки, то потім «хімію» – таке собі вільне поселення. Однак громада, дізнавшись про наміри, бунтувала проти двох ідей відразу. Мотиви були такі – якщо ув’язнені – серйозні злочинці, раптом вирвуться на волю – біда буде. Або – вільного поселення бути не може, оскільки потенційні злочинці матимуть право ходити вулицями міста і хто-зна, що у них в голові. Внаслідок палких дискусій, колонію закрили взагалі, колектив розбігся і ми здобули у місті ще одну пустку. Хоч і не нашу, бо належить Міністерству юстиції. Заклад визнали привабливим для інвесторів і продають. Справді, привабливо – центр Самбора, величезна промислова зона, цехи… Тепер нам, самбірянам, має бути цікаво, хто ж купить і з якою метою? Це ж бо класична тюрма – і під житло не перепрофілюєш, і під маркети, і під виробництво начебто не модно. Будемо мати надію, що той, хто викупить, оживить територію. Наразі ніхто не говорить про стартову ціну, але може зголосяться місцеві покупці? Було б не зле… Зрештою, так само не зле було б продати комусь сусідню будівлю колишнього університету, бо ще трохи – і впаде…
Роман ІВАНЧУК.