Продаж церковних туй з… іншого боку конфлікту

SambirWZ
211
Торкаючись цієї теми, ми не сумнівалися, що вона матиме продовження, бо друга сторона конфлікту неодмінно захоче сказати своє і захистити священника, хоча з певних причин не назвали ні парафію, ні святого отця, але герої оповідки себе упізнали… Нагадаємо, про що йшла мова у замітці «Як церква туї продавала…»

МЕШКАНЦІ одного із закутків Самбора звернулися до «Високого Замку» з проблемою, у яку ми не відразу й повірили. Дивина була у ситуації, про яку розповіли схвильовані члени громади. Священник начебто без відома громади хоче продати туї, які ростуть біля їхнього храму. Спантеличені цим, парафіяни викликали поліцію. Не знаємо, що там вирішать правоохоронці, але присмак у цієї історії не конче приємний. Справа у тім, що двадцять літ тому мешканці перевозили саджанці туй з Польщі. Це були маленькі пагінці, які спочатку треба було перевезти безпечно через митниці, потім висадити біля своєї святині і роками доглядати, наче діток.

І раптом «діточки» йдуть під продаж… Мотив священника – церкві потрібні гроші… Зрештою, церквам завжди потрібні гроші… Нам назвали вартість – 4 тисячі гривень, а всього 17 туй. Чи ця сума врятує церкву? Не знаємо. Але знаємо точно, що в громадах, які своїм коштом будують та прикрашають храми, не має доходити до таких конфліктів. Люди мають вірити своєму душпастирю, а душпастир – дослухатися до їхніх міркувань. Якщо в храмі справді виникли фінансові проблеми, то можна було б і без туй звернутися до людей, які конче поміж собою ще назбирали б потрібну суму.

В неділю це питання начебто винесли «на церкву», бо перед тим засідав церковний комітет і вирішили, що туї треба… продавати. В храмі теж за це проголосували і вирішили, що ті парафіяни, які проти продажу дерев, чинять неправильно. Зрештою, що тепер казати: правильно, чи неправильно, коли туї уже обкопані і залишилося їх лише припідняти з землі та вивезти. Тут голосуй – не голосуй, а туй все ж чекає доля товару.

Ось такий текст, у якому й образливо нічого нема, був опублікований раніше. Є звичайна констатація факту. І зверніть увагу, у реченні «Священник начебто без відома громади хоче продати туї, які ростуть біля їхнього храму» є слово «начебто», яким ми внесли певні сумніви… Про що розповіли нам парафіяни, які прийшли з іншою точкою зору на цю ситуацію і ще раз привернули увагу до теми, скажемо так, не конче приємної? Десь наприкінці січня у дверях храму була записка від якогось приватного підприємця, який просив настоятеля зателефонувати, бо має намір купити туї, що ростуть біля храму. А ще влітку до священника теж приїжджав той покупець, давав 1800 гривень за одну штуку, але то по суті мізерія. Після записки настоятель телефонував імовірному покупцеві, а вже потім виголосив в церкві, що є така ситуація. Спочатку сказав це після того, як охрестив чиюсь дитину, у вузькому колі, потім ще двічі після Богослужінь виголошував цю тему. Люди начебто були не проти, але казали, що якщо вже й продавати, то за відповідною ціною. Ціна у 4000 гривень з’явилася пізніше. Але, кажуть нам парафіяни, ті сім’ї, які не були прихильниками продажу, мовчали у церкві, ніхто проти нічого не мав. А коли однієї неділі отець попросив провести таке собі голосування, коли деревця були уже обкопані, то прихильників продажу було значно більше, ніж противників. Якби були широкі протестні настрої, то деревця залишили б у спокої… Зрештою, розповідають скаржники, сімей, які проти, є лиш кілька супроти сотні, і вони з різних причин дуже хочуть насолити священникові. Саме тому й підняли кіпіш, викликавши поліцію, лише після того, як туї обкопали… А гроші потрібні на ремонт фасаду, та й туї були уже високими, аварійними, затінювали будівлю і могли упасти. Ось в принципі й усе, що відвідувачі хотіли нам сказати після замітки «Як церква туї продавала…» Сказати, що продали з відома громади, а не священник зробив це самотужки.

Якби туї справді були аварійні, то ніхто б їх не купував і не замовляв кран та транспорт для перевезення, міркуємо собі, але замітка зводилася не стільки до туй – нехай щасливо ростуть собі на новому місці, скільки до іншого – цитуємо самі себе: «В громадах, які своїм коштом будують та прикрашають храми, не має доходити до таких конфліктів». І якраз на цьому ми хотіли акцентувати увагу парафій та настоятелів, а судячи з настроїв сторін у цій ситуації, спокою наразі чекати не варто. Тим паче, люди, які були проти продажу, хочуть їхати зі скаргою до владики у Дрогобич.

Роман ІВАНЧУК.

Вас це може зацікавити

Залишити комментар