На жаль, бездіяльність чиновників у нас мусять заміняти волонтери
В соціальних мережах розповсюдили черговий запит волонтерів до милосердних людей з проханням допомогти. Такі пости давно стали буденними. Щоправда, ми не знаємо, як на них реагують пересічні читачі мережі, бо звернень стає щоразу більше. Але одна справа, коли просять кошти на дорожезне лікування, бо у нас, якщо нема грошей – приміряй на собі катафалк… Диву даєшся, чому лікування у бідній державі таке дороговартісне… Але є повідомлення, які, вибачте шановні волонтери, просто душу розривають. Як от це:
«І знову просять допомоги діти! В Добромильській спеціальній школі-інтернат навчається 85 неповносправних дітей. Половина з них – напівсироти, третина дітей – круглі сироти! Діткам потрібно: постіль, покривала, піжами, тапочки, килимки на підлогу, засоби гігієни, рушники, медикаменти, памперси 6, інтелектуальні іграшки, посуд для індукційної плити, меблі… Тел. для зв’язку 0673157780 Світлана. Картка для переказу коштів. 5168 7554 6049 4301 Сухар Світлана».
Дурнувате відчуття – у закладі нема нічого з найнеобхіднішого!!! Спасибі милосердним людям: приїжджають, допомагають, але чи не здається нам усім, що держава тупо обділяє таких дітей увагою та фінансами. Бо може звикла до того, що прийдуть добрі благодійники і все, що недофінансоване, додадуть? Волонтери не повинні своєю жертовною працею прикривати бездіяльність чиновників, у тому числі і освітянських… І це на фоні того, що зараз будуються мільйонні дороги, на яких вона (влада) себе піарить, що чиновники мають багатотисячні зарплати і премії, а хворі діти в Добромилі хочуть постелі, покривал і піжам. Це уже не вкладається у здоровий глузд…
Ми з’ясували, що заклад належить Львівській обласній раді. А чи читає обласна рада такі повідомлення від волонтерів у соціальних мережах? Чи, бува, не соромно їй, що підопічні просять не комп’ютерів, тренажерів, а банальні рушники, медикаменті і каструлі?
У тих емоціях, що переповнювали, ми зателефонували директорові закладу Володимиру МУЛЮ і той зазначив, що аж такої великої біди нема, що різні волонтери справді приїжджають, цікавляться станом матеріального забезпечення, а потім самі ж ініціюють такі звернення до громад. Керівництво інтернату, звісно ж, за такі прохання відповідальності не несе… Держава дає те, що може, а все інше доводиться шукати самим, зазначив пан директор. Тому від ніяких презентів не відмовляються. А коли ми згадали тапочки, то з’ясувалося, що «державне» взуття – лише для певної категорії, наприклад, сиріт, та й ті тапочки довго купи не тримаються. Діти шуркають ними, от вони і розлазяться через тиждень-півтора… Самі розумієте, у нас хворі діти, зазначив Володимир Муль… Ми розуміємо, ми все розуміємо, але це не повинні бути проблеми волонтерів, а відтак громади, яка буде ці примітивні статки збирати…
Вразив ще один делікатний момент з волонтерського життя. В інваліда померла мама, яка ним опікувалася. Тепер залишився сам у занедбаному помешканні і добрі волонтери взялися йому допомогти – збирають меблі, якусь побутову техніку, хочуть зробити санітарну побілку. Це благородно, це справді той випадок, коли людині треба дати поміч. Але знаю, що цей же інвалід у передвиборчий час чи сам писав, чи від його імені писали у соціальних мережах пости на захист одного небідного кандидата. То невже цей «небідний» не може просто так витягнути з кишені 100 доларів і облаштувати квартиру свого захисника, агітатора і критика конкурентів? Чому на ці нужди мають збирати гроші волонтери, коли гроші можуть бути більш потрібними в іншому місці і для інших людей?
Роман ІВАНЧУК