Був колись у Самборі склозавод… Як нині пам’ятаю, в основному цеху величезні печі і спека, люди довкруж з такими тонкими палицями видувають келихи. Мене завжди дивувало, як це можна було робити, але, видно, не кожному це мистецтво до снаги. Потім пішли гіркі часи і чи то газ постійно дорожчав, чи то келихи виходили з моди, але виробництво залихоманило. Останніми роками дійшло до того, що робітники отримувати зарплату своїми ж стаканчиками і, за деякими даними, востаннє там працювало 70 осіб.
Коли завод закрився, сліз не було, ніхто не заглядав, що там робиться за прохідною, зрештою, власники, які начебто з Одеси, збагнули, що підприємство їм не потрібне, і продали. Придбали його наші, місцеві, і в цьому, здається, увесь кайф, бо Володимир МУРАЙКО та Роман ДЗІКОВСЬКИЙ давно ствердили своє реноме успішних бізнесменів і брали завод не для того, щоб тримати його пусткою. Довкруж території нові господарі звели дерев’яну огорожу і мало хто сторонній туди зазирав. Насправді ж, я постійно думав, що там можна зробити на старих стінах і як то все, прогниле, обпечене та обвітрене, можна оживити і скільки то сил, нервів, грошей та праці треба вкласти. Недарма кажуть, що будувати «з нуля» значно легше, ніж перебудовувати…
Все «таємне» стало явним минулої п’ятниці, коли панове Мурайко та Дзіковський запросили на урочисте відкриття, так би мовити, першої черги. Там запрацювали деякі крамниці, аптека, продуктовий супермаркет. Поважним гостем був мер Самбора Юрій ГАМАР, який розділив радість від того, що територія окультурилася, що наші люди матимуть тут робочі місця, що будуть відрахування у бюджет. Освятив будівлю отець Володимир КОРКУНА. Нам розповіли, що саме цей священник освячував усі інші заклади наших підприємців-іменинників, які успішно працюють, а тому, зважаючи на те, що має легку руку, запросили саме його.
А поки ми пили каву з нагоди новосілля, місцевий споживацький люд пішов на супермаркет. Вмить утворилася велика черга – у нас завжди так є: на відкриття скуповуємося по повній. Самбір взагалі перенаситився маркетами, їх справді багато, вони уже здобули своїх покупців, але, поруч з тим, мирно уживаються і малі магазинчики. Просто у кожного споживача свої симпатії, а місто на перетині великих шляхів видається ненаситним.
Хтось з коментаторів до теми написав: а чому не відкривають виробництво? Відкривайте, хто кому заважає? Але наразі підприємці орієнтуються на попит. Нові власники, наприклад, збагнули, що може бути попит на кінотеатри і запросили до співпраці мережу кінотеатрів «Злата», яка уже працює у Дрогобичі, Трускавці, Новояворівську, Тернополі. Крутять популярні, здебільшого українські фільми, влаштовують зустрічі з акторами. На другому поверсі закладу будуть два кінозали на 128 та 40 місць. Подивимося, чи зайде ця тема самбірянам? Бо коли закривалися діючі колись кінотеатри, чи там створювали черговий маркет, то місто ледь не потонуло у сльозах – де ми тепер широкий екран побачимо? Ще трішки і побачимо – у вересні, але для того, що вони функціонували, треба туди ходити.
Поволі будуть задіювати і інші квадратні метри території і, за прогнозами, будемо мати потужний торговельно-відпочинковий комплекс з гарною назвою «Атлант»… Пригадуєте, на початку ми казали, що склозавод мав перед відходом у ліпші світи 70 працівників. Тепер територія колишнього підприємства матиме в рази більше робочих місць.
Якщо хтось із заможних самбірян заздрить Володимиру Мурайку та Роману Дзіковському, що у них все вийшло, то не печальтеся – ваші будівельно-бізнесові перемоги ще попереду. Дасть Бог, треба буде окультурювати територію колишнього університету, а відтак – виховної колонії, яка уже виставлена на торги. Там ще «орати й орати»…
Роман ІВАНЧУК.