Вести дискусії з соціальними мережами – марна та безглузда справа, бо там кожен мудрий, кожен знає, як має бути, і на свій лад трактує ті чи інші події, почасти видаючи їх за істину, а себе – за громаду… Хоча, не виключено, учасники дискусій просто піарять себе. Один приблизно так і написав: дуже шкодую, що не пішов у депутати міської ради, бо треба комусь владу контролювати. Зверніть увагу: наголос не на тому, щоб працювати, а контролювати… І це у соціальних мережах на історичних сторінках.
З останніх дописів. З брами стадіону у Самборі, який оновлюється, скинули дві фігури – спортсмена і спортсменки. Сказати, що це несподіванка, не можемо. Ще у листопаді минулого року, коли ми писали про хід робіт, то зазначали, що скульптури будуть скидувати як зайві, як такі, що геть не вписуються в сучасність. Більше того, на грудях у спортсменки був герб неіснуючої уже держави. Ми самі не відразу помітили та повірили, але наш приятель Олег ПОЛЮГА навмисне для «Високого Замку» зазнимкував груди гіпсової панночки і збільшив зображення – так, справді герб. Ми уже нічого не кажемо про те, що будь-якої цінності ці скульптури не мають, їх у сталінські часи ставили на кожному кроці – така собі наочна агітація в залежності від місця розташування. Хоча насправді – то каркас з дротів, обнесений гіпсом. Дивно, що вони ще досі стояли і не звалилися комусь на голову… Але у соціальних мережах майстрів, які ремонтують стадіон, уже назвали «варварами», що нищать історію Самбора… А фігури, мовляв, міг би хтось купити з аукціону… Уявляєте, що таке аукціон? Звістка рознеслася б дуже швидко – влада продає комуністичні цінності на торгах! То ще треба було б просити когось, аби взяв просто так. У Сусідовичах живе пан Ігор, який на своєму обійсті зробив такий собі музей давніх символів. Мабуть, тільки він міг би це взяти просто так та ще й докласти свої гроші, аби перевезти і встановити давні витвори… Сумніваємося, що вони потрібні навіть тим, які виступають на захист соціалістичних скульптур. Але подискутувати, пообзивати когось – миле діло… З таким же успіхом можна було здіймати ґвалт і з приводу історичної центральної трибуни з роздягальнею, невідомо коли спорудженою, і з приводу старих прогнилих лавок, на яких ще наші діди стрибали, уболіваючи за футбол… Так ні, погода твориться на гіпсових статуях. Навіть не на них, а на владі – бо погана, історію не рятує. Те, що організували реконструкцію стадіону, який слугуватиме поколінням, – то дурня, а ось статуї – то вау! Навіщо такі глупі теми в народ пускати? Щоб мудрість свою показати? Та як далі так піде, то комусь влізе в голову обговорити на громадських слухань долю пам’ятника Леніну – а що, теж історія…
Далі. Нав’язують тему перейменування оновленого стадіону і теж кажуть: треба громадські слухання. Те, що колись назвали стадіон іменем Лева Броварського, у розумінні окремих, неправильно, бо тоді був час, коли при владі були шанувальники футболу (владна команда Тараса КОПИЛЯКА), от вони заради перемоги на виборах назвали стадіон іменем Броварського. А в Самборі, мовляв, є інші видатні люди – важкоатлети, бігуни, баскетболісти… Певна річ, є, але мова йде про СТАДІОН, де грають у футбол. А якщо зараз при владі у місті каратист Юрій ГАМАР, то що, треба шукати для стадіону ім’я каратиста? І про що говорити на громадських слуханнях? Про те, хто гучнішу славу приніс Самбору, хто мав більше спортивних нагород та звань, хто тут народився, а хто тільки виступав за футбольну команду Самбора? Люди добрі, та дайте собі спокій, та не смішіть самі себе на темах, які цього не вартують…
Ще одну тему активісти пропонують на громадські слухання. Біля будинку «Просвіти» на вулиці Стебельського, де ще Франко читав свого «Мойсея», на сусідньому подвір’ї стоять два старезні дерева. Пишуть, що вони ще чули, як Франко «Мойсея» читав… А тому вважають, що дерева становлять собою історичну чи природну цінність і мають стояти. А те, що вони загрожують будинку, бо можуть упасти, це не турбує уже нікого. Якщо якась коряга понівечить покрівлю, чи треба бути збирати громадські слухання на тему: хто має ремонтувати і чиїм коштом? Ми б хотіли відчути настрої коментаторів, якби над їхніми будинками росли 100-річні дерева, мабуть, уже аварійні… На вулиці Мазепи – це майже поруч, комунальники зрізали старечі тополі, які, певне, теж пам’ятають Франка, який йшов тоді у Будинок «Просвіти». Дерева уже не створюють небезпеки, будинок нарешті своїми вікнами на світ подивилися, а люди полегшено зітхнули. І чомусь ніхто не вимагав громадських слухань… Якщо фахівці обстежать дерева на вулиці Стебельського і визнають, що вони таять небезпеку, то думка громади тут до одного місця. Чи не так?
Тепер щодо понять «громада» та «громадські слухання». Здається, окремі сучасні діячі просто зловживають цими словами або маніпулюють. Слухання для ОКРЕМИХ ЗАЦІКАВЛЕНИХ осіб – згідні, а велелюдних слухань не вийде, бо тільки окремим потрібні гіпсові скульптури на «прохідній» до стадіону, зміна назви самого стадіону та давні дерева над чужим будинком. Ми ще пам’ятаємо висловлювання «Громада – це я» одного місцевого діяча, який брав на себе мужність говорити від імені усіх. Тепер таких діячів багато… От, скажімо, лунає заклик: громада повинна знати, куди пішла кожна гривня міського бюджету. Ми згідні – мусить знати, і усім, кому це цікаво, можуть провести власні дослідженні, якщо є підозри, що якась гривня десь пропала, перелопатити гору фінансових документів, знайти винуватців і прокатати по повній. Якщо є компетентні громадські діячі, які можуть провести грамотно цей аудит, нехай проводять… Постійно на сесіях є звіти про виконання, використання бюджету. Депутати як законні представники громади можуть задавати питання, доколупуватися до кожної цифри, вимагати детальніших пояснень. Але цього практично не роблять, бо, мабуть, довіряють. Зрештою, і громадські активісти на сесії не ходять, але сидячи на канапі біля комп’ютера починають вираховувати, хто і звідки міг щось украсти.
І наостанок. Група у соціальних мережах, яка веде історичні дослідження, хоче повернути стрілу в шию оленя – як це було усі століття. Пам’ятаємо часи, коли її «витягували». Хтось з депутатів чи то після будуна, чи то в час сезонного загострення виступив на сесії і сказав: це непорядок! Польська королева Бона підстрелила нашого українського оленя, а ми тепер маємо це на гербі терпіти? І хоч львівські фахівці приїжджали у Самбір просити не псувати унікальну геральдику, депутати таки проголосували проти стріли. Потім її «пускали» повз шию, мовляв, стріла летіла, але не влучила, потім взагалі її забрали… Тепер знову повертаємо. Переконані, що громадські слухання за участю фахівців та зацікавлених міська влада мусить провести, винести це питання на сесію міськради і як депутати вирішать, так вже нехай і буде. Бо група, яка мала повернути стрілу в шию оленя, уже обговорює зовсім інші проблеми, забуваючи про основну… Панове, давайте будемо думати, про що писати у відкритих джерелах інформації. Чесне слово, соціальні мережі читають у всьому світі і, не виключено, нам дивуються, а може з нас і насміхаються…
Роман ІВАНЧУК.