Історична гора Діл, що біля села Недільна Самбірського району: могила 43 повстанців, унікальна Вежа пам’яті і тепер 43 кущі калини
На Самбірщині, як і по всій Україні, багато пам’ятників. І різних – на прославу героїчного козацтва, завзятого стрілецтва, нескорених вояків УПА і тепер, на жаль, до них додались Меморіали новітньому українському воїнству через російсько-українську війну.
Чи потрібно пам’ятники ставити і відкривати?.. Незаперечним є те, що будь-який пам’я-тник – це своєрідний міст, що з’єднує лівий берег минулого і правий сьогодення. Інакше впадемо у темінь національного безпам’ятства. А відтак, йдучи в майбутнє, приречені будемо збитись на манівці або наступити на ті ж самі граблі.
На 14 жовтня припали чотири величні свята – Покрови Пресвятої Богородиці, День Українського козацтва та день народження Української Повстанської Армії. До них додалося державне – День захисників та захисниць України. Адже на Донбасі триває затяжна війна, розпалена давнім недругом – Московією.
За кожним святом велика і трагічна історія, вона окроплена кров’ю, освячена всенародною вірою та прагненням до незалежності. Тому загарбники усіх мастей, що зазіхали на суверенітет та територіальну цілісність України, діставали достойну відсіч героїчних захисників і цим заслужили всенародної слави і пошани.
Що так було і так буде, підтверджено на горі Діл, що біля с. Недільна Самбірського району, де стоїть дерев’яна Вежа пам’яті. Урочистий захід з нагоди Покрови молитвою розпочався у селі Стрілки на Меморіалі пам’яті Героїв УПА, продовжився у сусідній Недільній – біля могили сотника УПА на псевдо «Бурлака» Михайла Піхоцького. Звідси розпочався крутий і довгий підйом до вершини Карпат. Його долали керівники районної ради – її голова Віталій Кімак, заступник Андрій Гичка, перший заступник голови РДА Віктор Турик, представники духовенства, громад Самбірщини, Дрогобиччини, військові прикордонники, ветерани-повстанці, АТО/ООС, поліцейські, волонтери, пластуни, ліцеїсти Хирова, молодь з різних регіонів України.
На цій висоті молились за полеглих минулих епох та новітніх захисників і захисниць. У центрі уваги були вояки УПА, 43 з яких на горі Діл поховані у братській могилі. На честь кожного навколо Вежі пам’яті юнаки та юначки Пласту висадили 43 кущі калини. Їхні червоні грона, наче краплі повстанської крові, нагадуватимуть живим, якою ціною діставалася нам держава, її незалежність та як Батьківщину слід боронити.
У такий спосіб, сказав голова райради Віталій Кімак, на цьому святому місці заносили до Бога спільну молитву за тих, хто поклав своє життя на вівтар заради мирного життя. дякували також військовим, які захищають нашу землю на сході України.
Ініціатор сходження до Вежі пам’яті та, щоб у день Покрови пошанувати тих, хто тримав і тримає ясне небо над нами, активний рухівець Старосамбірщини Ігор Піхоцький. Він сказав: «Ще в дитинстві мені розповідали про запеклий бій між вояками УПА та фашистами на горі Діл. Коли я виріс, зародилася думка спорудити на ній пам’ятний знак загиблим. Втім, не хотілося ставити звичні монументи, а облаштувати щось унікальне, щоби приваблювало й туристів. Доля мене звела з художником, скульптором Олесем Дзиндрою. Я поділився з ним ідеєю і він запропонував цікаве її втілення. Отож нині на вершині гори стоїть 43-метрова дерев’яна вежа, яка символізує кількість полеглих повстанців”.
На вершині гори Діл біля села Недільна 27 серпня 2017 року відкрили та освятили «Вежу пам’яті» – унікальну дерев’яну дзвіницю, аналогів якій нема в Україні та поза її межами. Її вінчає хрест, вона найвища у Європі – розташована на висоті 907 метрів над рівнем моря. Це рекорд, він записаний у «Книзі рекордів України». Тут у 1943 році діяла підстаршинська школа УПА. Її курсанти дали бій чисельній фашистській навалі, втративши 43 побратимів. Саме стільки на їх честь пластуни висадили кущів калини.
За одвічне прагнення мати свою державу українці дорого платили. На долю нинішнього покоління військовослужбовців через лихого історичного недруга також випали непрості випробовування. Віримо в їхню мужність. Переконані – вони гідні слави нащадків. Мабуть, не просто так ці чотири свята демонструють символічний зв’язок поколінь, історичну традицію, нашу боротьбу за свободу та вселяють надію на перемогу.
Бо герої не вмирають. Вони продовжують жити на Меморіалі, що споруджений на кладовищі Самбора, у пам’ятних таблицях, відкритих на фасадах шкіл №3, 7, 8 , 9 міста. На них увічнені імена Володимира Юричка, Дмитра Демковського, Андрія Струся, у с. Воютичі – Ігоря Добровольського, Ігоря Бжостовського, Івана Попіля та багатьох інших.
У рамках цьогорічних свят Покрови Пресвятої Богородиці, Дня козацтва, воїнів УПА та Дня захисника і захисниць України на фасаді середньої школи №1 імені Тараса Шевченка урочисто відкрили меморіальну дошку новітньому герою Володимиру Дорошенку. Право зняти полотнище надали рідним загиблого: матері Ірині, дружині Ілоні, сину Артему та брату Максиму. Чин освячення провів о. Ігор Поливка.
«Молоде покоління українців має навчатися на прикладі героїв сьогодення, – сказав міський голова Юрій Гамар. – З відстані років ясніше розуміємо, що він продемонстрував безмежну любов не лише до матері, дружини, родини, а й свого міста, держави. Є ким пишатися, з кого брати приклад».
На відкритті дошки зазначалося, що Володимир Дорошенко – випускник середньої школи №1, закінчив Львівський політехнічний університет. За контрактом служив у військовій частині А 3817 Самбора. 24 липня 2014 року він у складі інженерно-саперного батальйону під командуванням підполковника Вадима Суского виїхав у зону АТО на виконання бойових завдань в Донецьку та Луганську області. Через місяць – 31 серпня 2014 року поблизу Маріуполя сталася трагедія, яка забрала життя шістьох військовослужбовців 703 полку, серед яких і Володимиру Дорошенку. Тоді ж загинули: підполковник Вадим Суский, солдати Андрій Струсь, Ігор Бжостовський, Роман Малецький та Ігор Шубак.
За бездоганне виконання службових обов’язків, патріотизм, проявлений під час захисту цілісності та незалежності України, самопожертву Володимир Дорошенко нагороджений орденом “За мужність” III ступеня (посмертно). Також йому присвоєно звання “Почесний громадянин Самбора”.
Зі спогадів рідних, вчителів, друзів, бойових побратимів вимальовувався світлий образ новітнього захисника України. Він для неї зробив найбільше: віддав найцінніше, що Бог дарував людині, – життя. Тому не приречений на забуття. Щоденно з меморіальної таблиці супроводжуватиме тих, хто йтиме на уроки в його рідну СШ№1, а вони подумки вітатимуться з ним…
Микола СЕНЕЙКО.