У Міжгайцях оселиться «Свята родина»

SambirWZ
164
В неділю владика УГКЦ Григорій Комар благословив нову оселю для тих, хто опинився у скрутних житейських ситуаціях
Спочатку трохи історії. Колись у цьому панському маєтку у Міжгайцях мирно уживалися психіатричне та наркологічне відділення Самбірської ЦРЛ. І жили б там досі, якби не оптимізація. З’ясувалося, що утримувати великий штат медиків і будівлю не під силу. Наркологи, поблукавши по району, все ж знайшли собі прихисток на території ЦРЛ у Самборі, а психіатри, здається, ні. Будівля в Міжгайцях перейшла на баланс Волебаранецької ОТГ, а ми, грішним ділом, подумали: хоч би не пропало. Бо у нас тепер частіше щось пропадає, ніж відновлюється…

ТОДІШНІЙ голова громади Григорій ЧУХРАЙ думав про те ж саме, і не просто думав, а діяв. У всякому випадку, нові господарі старої будівлі згадали нам лише його як одного з ініціаторів. Треба сказати, новий профіль закладу мало чим буде відрізнятися від колишнього. Керівник центру у Міжгайцях отець Тарас ЯВОРСЬКИЙ – священник- психотерапевт «Карітасу» Дрогобицько-Самбірської єпархії УГКЦ розповів нам, що тепер тут буде Благодійна організація «Свята родина. Реабілітаційний центр людей у кризі». Тобто, кожен, хто опинився у скрутній ситуації, чи залежить від наркотиків, алкоголізму, азартних ігор, кожен, хто не знає, куди сховати себе від сімейної тиранії, хто опинився без постійного місця проживання, хто пережив страхіття війни на Сході, може звертатися за психологічною допомогою. Найперше, твердить отець, людина повинна віддати себе Богові, а вже очистившись від усілякої скверни, позбувається негараздів і повертається до повноцінного життя. Для того, аби все так і було, Волебаранецька громада віддала колишню лікарню єпархії в оренду на 10 років безкоштовно. І ось уже вісім місяців її обживають нові мешканці та священники. А у неділю у господу прибув владика Григорій Комар, щоб разом з громадою помолитися біля каплички напроти кризового центру та поблагословити на нові справі. До речі, як на приїзд владики людей зібралося надто мало.

Ще до приїзду гостя екскурс у те, що тут буде, зробив нам отець Андрій САВКА, який на Дрогобиччині опікується таким же центром уже багато років. Там замешкало на даний час 70 осіб, об’єднаних у «Нашу хату» – так просто та щиро назвали свою нову обитель знедолені. Хоча і знедоленими їх не конче назвеш, бо вони просто живуть тут своїм життям, своїм укладом, традиціями. Отець Андрій залюбки розповідає, що центр має своїх випускників – тобто, тих, які успішно пройшли процес адаптації і повернулися в суспільство. У «Нашій хаті» люди знаходять собі свої половинки, одружуються, народжують дітей, які потім ходять у садочки та школи в Дрогобичі. Виживають завдяки тому, що самі заробляють. Там є своя ферма, майстерні з ремонту меблів, мають навіть кілька магазинів «Секонд-хенд». Знаєте, то вже така собі імперія… Сам отець Андрій вважається директором «Нашої хати», має кілька заступників, виховників, а зарплату отримують з того, що самі напрацюють. Мають тісні стосунки з міжнародною організацією «Еманус», яка у кризових центрах охоплюють в рік до мільйона знедолених.

Ми не могли не поцікавитися і такими нюансами: чи потрібна нам на Самбірщині така структура? Бо з вигляду – ніби у всіх все гаразд… Якби не потрібна була, кажуть святі отці, то ніхто б цього не відкривав. Насправді, є дуже багато людей, які потребують психологічної та іншої помочі, але просто не мають куди звернутися. Або соромляться свого становища. От уявіть собі ситуацію: хтось, відбувши тюремне ув’язнення, має повертатися до нового життя. Куди повертатися, якщо нікому не потрібен? Власне такий центр має домовленість з поліцією та установами пенітенціарної системи і, якщо є такі люди, то їх відразу скеровують у «Нашу хату», а тепер будуть ще й у «Святу родину».

Ми уявили собі те середовище, яке буде у Міжгайцях, і перепитали у дрогобицького священника, чи на його території не виникають поміж обивателями різні конфлікти? Ну, самі розумієте: нема таких сусідів, щоб не з’ясовували стосунки. Ні! Виявляться, кожен, хто там тимчасово хоче пожити, спочатку вивчає внутрішні правила співжиття, потім пише заяву, у якій дає слово нічого лихого не творити. Та й часу на лихе по суті не зостається. Вранці о 7.45 спільна молитва, а потім робота, звичайна робота по господарству – хтось варить їсти, хтось постачає продукти, хтось порається біля худоби чи в майстерні. Близько одинадцятої дня – кава зі смаколиками, потім повноцінний обід і знову праця. Підвечірок – теж кава, а о сьомій вечора – вечеря. Потім вільний час – телевізор, комп’ютер, одне слово, все, як у всіх… І так само тепер буде у старій лікарні Міжгайців, яка ще пахне лікарнею та совком… Тут, до слова, уже є свої мешканці і ми собі думаємо, їх буде ще більше.

До речі, на освячення «Святої родини» у Міжгайці прибули представники такого ж центру, що діє у Добромилі. Там п’ять тимчасових мешканців і власне співзасновником цього центру є Петро ВОРОБЕЦЬ, який теж був у Міжгацях. Прізвище, мабуть, знайоме багатьом на Самбірщині, бо свого часу пан Петро був юристом районної ради. Це уже тепер він мало впізнаваний, бо з великою бородою. Але творить дуже благородну справу, сказали нам, і стало приємно за давнього знайомого.

Роман ІВАНЧУК.

Вас це може зацікавити

Залишити комментар