Відійшов у вічність Роман Іванчук і навіки залишив свій слід на землі Самбірщини

SambirWZ
1512
Не витримало шаленого темпу життя серце друга, наставника і брата Романа Іванчука. Журналіста з великої літери. Цей, як кажуть між собою журналісти, газетний штамп, у цьому випадку доречний якнайкраще. Він із шкільних років писав. У юності навіть пробував писати вірші. У місцевій газеті, статечні дядьки порадили вірші не писати, мовляв,  не вдаються. Зате наполегливому Роману все його життя, яке він присвятив журналістиці, газетні матеріали у різних жанрах і різних виданнях удавалися якнайкраще.

Ми  жартували між собою, що він вміє “із найгіршої глини зліпити коника”. Йому було під силу писати чудові як  похвальні, так і критичні статті і замітки, які обговорювали читачі поміж себе та владоможці у коридорах  влади. Подейкують, що один із мерів вимагав приносити йому першу приватну на Самбірщині газету “Програма ТБ плюс…”  у день її виходу у світ із самого ранку, а підлеглі тягнули сірники поміж собою, аби не потрапити під гарячу руку владоможця. Роман Іванчук був редактором цього видання. Проте, він не втомлювався запевняти, що, якщо, журналіст ненавидить свого героя, якого критикує, то це вже не журналістика, що не обов’язково писати про самодура, що він самодур, є багато інших чудових українських слів із яких читачеві все стане зрозуміло. Доводилося тисячі разів чути від читачів, що найці-кавіше в Іванчука поміж рядків. За майже чверть століття нашої безперервної дружби я не почув жодних обґрунтованих нарікань та скарг на ним написане. Навіть, найлютіші його критики, після кількох заспокійливих слів говорили, так було, але міг би й про це не писати, у відповідь чув, але й ти міг би це, чи інше не робити. У багатьох випадках ставав приятелем тих, кого критикував. Пригадую, як один із колишніх керівників міста, признався, що аж тепер, коли залишив владу, зрозумів, що правду про життя Самбора він дізнавався із публікацій Романа. 

Роман Іванчук закінчив факультет журналістики з червоним дипломом. Працював у різних виданнях самбірських і львівських. І жодного разу від колег я не почув найменшого сумніву в його професіоналізмі. Його авторитет беззаперечний. Останні більш як два десятиліття він щотижня, практично самотужки, випускає найвідомішу на Самбірщині газету “Високий Замок. Самбірщина”, яка має багатотисячні тиражі, і не було жодного випадку, аби випуск часопису було зірвано. Це каторжна творча праця без вихідних, лікарняних і відпусток, яка потребує інтелекту, знань і таланту. Він журналіст, який за час своєї діяльності допоміг, відстояв, захистив сотні людей. Нагороджений державними нагородами, якими жодного разу ніде не хизувався. Зрештою люблячий чоловік, батько і дідусь.

Попри нестерпну душевну біль та гіркий смуток частково сам себе заспокоюю, що він пішов туди, де його чекає любий синочок, рідні мати й батько, а тут, у земному житті, він залишив єдину на все своє життя кохану дружину, люблячих дочок та онуків, зятів, яких прийняв як рідних і якими щиро опікувався, сестер. Вони молитимуться за нього, а він оберігатиме їх із небес! Спи спокійно друже-брате, земля пухом і вічна й світла пам’ять! 

З глибоким смутком 

Йосип Маланяк.

Вас це може зацікавити

Залишити комментар