Або що приховано за рішенням суду
Історія із звільненням Ірини Лапицької з посади директорки Навчально-виховного комплексу “Заклад загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів – дошкільний навчальний заклад ім.о.І.Могильницького” с. Міженець Добромильської міської ради та її поновленням направду цікава. І повчальна.
Насамперед для тих, хто вдався до беззаконня або надалі може чинити неправомірні дії, вважаючи, що за це їм нічого не буде. Адже її митарства та моральні негаразди до справедливості тривали чотири роки.
Здавалося, на цій темі можна б було поставити крапку. Цього й прагнули. У газеті «Самбірщина. ВЗ» за 13 жовтня була надрукована стаття «Поновленій на посаді директора Міжинецького НВК Ірині Лапицькій без вини винуватій належить заплатити 300 тис. грн..». При цьому автор посилався на рішення районного суду, яким, окрім усього, зобо-в’язано нинішнього голову Добромильської міської ради Петра Куляса не лише повернути її на попередню посаду та ще й компенсувати те, що вона втратила за час вимушеного прогулу.
Для міського бюджету згадана компенсаційна сума – справді непередбачувана. Та ще майже наприкінці року. Зрештою, як вважає керівництво ради, зайвих грошей не буває, їх, якби такі й були, могли використати на інші планові потреби громади. А тому нинішній ОТГ доводиться розраховуватися за попередника – колишню Міженецьку сільську раду, котра спричинилися до беззаконня.
Цікаве також інше. Поки Ірина Мирославівна через суд відстоювала своє повернення на посаду, вона стала депутатом Добромильської міської ради. А це яскраве свідчення її стійкого авторитету, набутого за роки директорства, поваги як людини, що живе серед виборців. Тому крісло не скрізь і не в усьому має значення. Тут напрошується питання: тоді за що ж звільнила сільська рада? За якісь вагомі порушення у роботі школи чи проти неї застосували підступну змову? Тепер таємне вилізло, як шило з мішка.
Ще до поновлення Ірина Лапицька і професор Михайло Кріль написали книжку «Отець Іван Могильницький: повернення до парафії на початку XXI cт.». Ім’я цього духовника надано школі с. Міженця, директором котрої вона була і є тепер. Готуються до презентації цього видання.
Здається, Ірина Мирославівна має всі підстави бути задоволеною. Рішення суду наразі виконано частково – вона поновлена на посаді. Щодо моральної та фінансової компенсації, то це, як ми розуміємо, питання часу. Головне, вона займається улюбленою роботою. А відтак, віримо та цього бажаємо, уляжуться минулі її душевні митарства.
Однак в останній публікації не відображені певні важливі, з точки зору Надії Шлянти – адвокатки Ірини Лапицької, моменти. Захисниці видається, що автор ніби надміру приділяє увагу негативним наслідкам для освіти громади, до яких може призвести повне виконання справедливого рішення суду. Поряд з цим не згадано особи, яка підписала незаконний наказ про звільнення та тим самим спричинила описані наслідки.
Саме на таку службову особу, винуватця незаконного звільнення, зазначає адвокатка, законодавець покладає обов’язок покрити шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації у зв’язку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу. Такий обов’язок, відповідно до норм трудового законодавства (ст.237 КЗпП України), покладається, якщо звільнення проведено з явним порушенням, що, власне, було встановлено Старосамбірським районним судом.
За змістом ст.24 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування», матеріальна шкода, завдана територіальній громаді незаконними рішеннями сільських, селищних, міських голів, голів районних у місті, районних та обласних рад, їх заступників, керівників управлінь, відділів, інших структурних підрозділів виконавчих органів місцевого самоврядування, діями чи бездіяльністю посадових осіб місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується за рахунок місцевого бюджету в порядку, встановленому законом.
Сільські, селищні, міські, районні у місті, районні та обласні ради, сільський, селищний, міський голова, голова районної у місті, районної та обласної ради мають право зворотної вимоги (регресу) до посадової особи місцевого самоврядування, яка заподіяла шкоду територіальній громаді, у розмірах і порядку, визначених законами України та статутами територіальних громад, прийнятими відповідно до законів України.
Таким чином законодавець чітко регламентував порядок та механізм відшкодування заподіяної територіальній громаді шкоди. І цим правом, наголошує адвокатка, вправі скористатися наступники.
Натомість, пише адвокатка, з публікації випливає, що нинішні чиновники перекладають відповідальність на кого завгодно, аби відвернути увагу від дійсних винуватців. Проявом цинізму, вважає вона, намагання звинуватити в даній ситуації діяльність органів судової влади, яка нібито через затягування процесу встановила непосильну для місцевої влади суму збитків.
Насправді на роки затягнувся судовий процес розгляду позовної заяви не через Ірину Лапицьку, бо в цьому вона аж ніяк не була зацікавлена, а прямий відповідач – колишня Міженецька сільська рада. Її представники від початку розгляду заяви про поновлення і аж до моменту об’єднання з Добромильською міською радою приходили на слухання без глибокого знання справи, безпідставно зволікали винесення рішення по суті. Виникали інші причини, незалежні від позивачки. Відтак фінансовий спадок автоматично дістався новоутвореному в результаті адміністративної реформи правонаступнику – нинішній територіальній громаді.
Очевидним є, що позбутись посадовцю того, хто йому чимось не подобається чи не влаштовує, річ серйозна. І відповідальна. Одного злого наміру, як у цій ситуації, замало.
Микола СЕНЕЙКО.