Як таку землю не захищати!

SambirWZ
156
Нещодавно (8 квітня) свій ювілейний – 60 день народження відсвяткував Таваккалжон КорабаєвичПарпієв – уродженець Узбекистану, учасник афганської війни, полковник запасу, а сьогодні – начальник сил підтримки батальйону територіальної оборони Самбірського району.   

…Ступав твердим кроком, легко піднімаючись на пагорбок. На тлі синього неба Таваккалжон Парпієв у військовій формі виглядав таким, що готовий до всього, навіть найгіршого. Недарма, як зізнався, колись в службовій характеристиці штабіст написав, що він у душі вічний воїн.

Вниз збігала велика ділянка, впираючись у потічок, за яким ліс. Таваккалжон Парпієв зупинився, набрав у руку землю і з теплотою на серці мовив:

– Яка земля… Таке багатство Бог дав Україні. Тут є все. Поливати не треба – тільки працюй. Скажіть, як таку її не захищати від російських фашистів? В моєму Узбекистані територія кам’яниста.  Родючого ґрунту мало…

Пояснив, що ця ділянка – паї жителів Викіт. Вони їх не обробляли. Пустувала земля, заростала бур’янами. Попросив відпустити, а коли захочуть, поверне. Жителі села  погодилися на таку співпрацю.

–  Ці земельні паї зорав, засіяв вівсом, щоб овець забезпечити кормами. Он там, недалеко старенького обійстя рідної оселі дружини Ольги, створив невеличку ферму, викопав ставок – буде риба. Торік восени накопав понад дві тонни картоплі. Сам всю своїми руками зібрав. У мене все екологічно чисте. Погляньте, яка краса, природа – душа радіє. Москаль хоче на цій землі господарювати. Не дамо. Тому я й зодягнув військову форму. Сказав рідним, що йду служити в батальйон територіальної оборони, Україну мушу захищати.

…Життя його повернуло на гарну дорогу, коли після закінчення військового училища потрапив на службу в авіаційну частину Нового Калинова. Молодий, стрункий лейтенант випадково зустрів красуню-українку самбірчанку Ольгу. Через рік стали на рушничок щастя. У сім’ї  троє дітей: дочки Альона і Юлія, синАртур, який за прикладом батька став військовим льотчиком. Вони подарували дідусеві та бабусі чотирьохонуків і одну онучку. Ними радуються.

Доля військового та його сім’ї – це періодичні переїзди на нові місця служби в різні кінці союзу. Ці тимчасові негаразди зносили разом. Але найважче було, коли в 1986 році в складі радянських військ Таваккалжон  Парпієв потрапив в афганське пекло. На чужій війні пробув більше двох років. Стільки часу його терпляче чекали вдома. Повернувся у званні капітана вже тоді, коли червона армія з тавром окупанта покидати цей край.

– Ми тоді були молодими, – ділився пережитим Парпієв. – виконували накази. Та афганська війна, як і нинішня – злочини. – а далі Таваккалжон на листку паперу написав: СРСР – Югославія, Чехословаччина, Афганістан, а тепер Росія – Грузія, Абхазія, Молдова, Сирія, Казахстан, Україна… – Центр агресора незмінний – Москва, політика також. Зараз ми під прицілом путіна. Дуже прикро, що один негідник, диктатор з кремля коїть лихо. Після стількох смертей, крові, розрухи не може бути ніякої дружби з москалями. Я в живу Самборі, тут моя сім’я… Мій обов’язок і їх, і цю щедру  землю, і всіх миролюбних українців захищати. Тому мене сьогодні бачите у військовій формі. У ній почуваюся потрібним державі, повітрям якої дихаю, хліб якої у мене на столі.

Людина завжди прагне чогось більшого.  Подібне почуття властиве кожному. Невдовзі після Афгану Таваккалжон Парпієв вступив у військову академію. Її закінчення співпало з розпадом союзу, і він повернувся на свою Батьківщину. Службу закінчив на посаді заступника командувача військ ВПС і ППО республікиУзбекистан. На пенсію вийшов у званні полковник запасу. Розумів, що майбутнє його сім’ї в єдності з Україною. Відтак всі  переїхали у Самбір, як сказав, на постійне місце дислокації. П’ять років пропрацював на птахофабриці. У вільний час не перестає захоплюватися великим тенісом. Корт для нього як стимул для підтримки фізичної форми.

Робота на великому пташиному підприємстві для Таваккалжона Парпієва стала в пригоді. Навчився практичної господарки. І це знадобилося. Врешті відчув у собі потяг до фермерства. Бісковицька сільська рада на краю села Викоти виділила невелику занедбану ділянку. Використав колишнє обійстя родичів дружини. Так два роки тому започаткував власний бізнес. У нього, можна сказати, вже є справжня ферма, на якій утримує 60 овець, вирощує курей, гусей, качок, вигодовує бичка; телятко. Взимку 15 баранів продав другові з Німеччини.На решту теж має замовлення. Планує збільшувати поголів’я. Поки що не знає, куди і кому реально збувати вовну.

…З початком повномасштабної агресії рф на Україну досвідчений військовий Таваккалжон Парпієв не думав відсиджується на дивані, на що мав повне право – став начальником сил підтримки батальйону територіальної оборони. У свої шістдесят зодягнув не парадну військову форму, як це зазвичай робить у день пошанування у Самборі  біля пам’ятника загиблим колишнім побратимам на афганській землі, виведення звідти радянських військ, а польову.

До свого підрозділу полковник Парпієв підібрав  фахових та дисциплінованих офіцерів, бійців. Вони до нього звертаються командир. Зізнались мені, що з ним завжди готові виконати будь-яке поставлене завдання. Частина з них давно поїхала в гарячі точки України боронити її від москальської орди. Виникне гостра потреба, Таваккалжон Корабаєвич з побратимами без вагань зі зброєю зустріне ненависного і незваного ворога. Знає і пам’ятає наказ наших героїчних попередників: хто до нас з миром – тому поклін і хліб-сіль, а хто з мечем і лихим наміром – неодмінно від меча і загине.

Війна – біль всього народу.

Микола СЕНЕЙКО.

Фото автора.

Вас це може зацікавити

Залишити комментар