Якби не жадібність невістки, то й син жив би…

SambirWZ
407
Пані Людмила давно не знімає жалобну хустку зі шиї. Каже, то є стан її душі після того, як поховали разом з чоловіком свого єдиного сина Івана… І картає себе за те, що не наполягла колись на тому, аби перестав їздити на заробітки…

Історія така… Одружився Іван у двадцять років. Побачив красуню і втратив розум. Пані Людмила просила ще трохи погуляти. Скільки б не гуляв, відказував, все одно одружиться на Дарі. Як подарунок молодятам Іванові батьки капітально відремонтували хату бабусі. Тому відразу пішли, як кажуть, «на бік». Спочатку все було ніби добре. Іван, маючи за плечима будівельний технікум і золоті руки, заробляв добре. Дара нікуди й не влаштовувалася, бо відразу завагітніла. Голова молодої родини працював, як віл, аби всього вистачало. Народився первісток Артем, а Дарі раптом перестало вистачати Іванових грошей. Апетити великі, витрати шалені, бо все хочеться мати, а невістка виявилася не надто економною. Почала пиляти Івана, мовляв, чоловіки їздять на заробітки і за ту саму працю, яку тут вкладає, отримують в рази більше. Пані Людмила не була в захопленні від того, що син кудись поїде гарувати, всіляко відмовляла, тим паче, з дитинства здоров’я слабеньке мав. Але Дарині докори взяли гору. Іван поїхав в Іспанію. Щодня прокидалася пані Лариса з думками, як він там? Щодня говорили по телефону. Нема нічого кращого для матері, ніж чути голос своєї дитини… Син добре заробляв, переказував гроші дружині, а потім уже навчився час од часу приїжджати додому. Заробітчанство стало звиклим ритмом життя: Іван заробляв, а Дара витрачала, не відмовляючи ні собі, ні дітям ні у чому… Потім син набрав собі бригаду з земляків і змінив країну – до Чехії ближче. Невістка завагітніла вдруге і народила Сашка, потреби у грошах зросли. Іван приїжджав до дітей на якийсь тиждень-другий раз-двічі на півроку. Щиро радів за своїх синочків. Шкодував, що не може бачити їх частіше. Як тільки з’являлася свіжа копійка, Дара чи то щось нове купувала, чи щось в хаті міняла. Одного разу зажадала автомобіль, бо дітей треба возити в садочок, у школу. Іван знову жили понатягував і купив дружині дорогу машину. Щоліта їздили на море, щонеділі Дара брала дітей і разом з коліжанками мчали кудись в гори відпочивати. Все це влітало у копійку. Пані Людмила не раз казала, що жити треба трішки ощадливіше, бо доки Іван буде на будовах своє здоров’я нищити? А невістка навчилася відповідати, мовляв, один раз живемо і треба від життя брати все. Іван повернувся додому якийсь не такий. І хоч він не любив нікому і на що скаржитися, але зізнався матері, що здоров’я починає підводити – ноги-руки болять по ночах, швидко втомлюється, серце підтискає. А це щойно тридцятка минула… Пані Лариса, почувши такі новини, зв’язалася з невісткою і зі слізьми спробувала переконати, щоб Івана більше не пускати за кордон, нехай тут пройде обстеження і лікується, бо біда може трапитися. Дара байдуже поставилася до цього, каже, нічого з ним не станеться, а сімю треба утримувати і це чоловіча справа гроші добувати. А що ж вона сама як дружина Іванові давала? Увагу? Ласку? Розуміння?.. Тільки гроші в її очах… Син пообіцяв матері, що ще разок махне туди на пів року, доробить те, що розпочав, а вже тоді сидітиме вдома. Поїхав, а повернувся через місяць. Зізнався, що здоров’я геть підводить, а недавно двічі втратив свідомість. Хлопці, з якими працював у Чехії, перелякалися і відправили його в Україну. Кажуть, якщо тут помре, то з трупом дуже важко через кордон їхати… Пішов Іван по лікарях і кожен щось погане знаходив – серце, тиск підвищений, болі в печінці, в хребті – чого тільки не було. Та й Іван з кожним тижнем виглядав щоразу гірше. Дорожезне лікування нічого не давало, скапував, мов свічка. Потім запідозрили і виявили онкологію. Все, що Іван заробив, і те, що у сховку було, пішло на лікарні та аптеки… Іван помер, залишивши по собі невгамовний біль. Важко пережили це діти, невістка, а батьки на завжди втратили спокій. Пані Людмила уже тепер думає собі, що Іван працював по 12 годин на добу, чи зїв щось, чи ні – хто його знає. Сиром’ятка – не харч для молодого організму. От і знищив себе у молоді роки. А ще мама одного разу висловила невістці усе, що думає: занадто жадною була Дара, хотіла всього мати вдосталь і замість того, щоб повернути чоловіка з важких заробітків, ще й заохочувала. І не посоромилася сказати, що у тій смерті є і вина невістки. Дара загнівалася, звичайно, але надовго гніву не вистачило. Бо грошей не вистачає, хоча пішла торгувати в магазин. Тому Іванові батьки мусять допомагати, бо внуки – найцінніше, що ще залишилося в житті на схилі літ. До внуків пані Людмила з чоловіком тягнуться, а з невісткою – крізь зуби… А недавно меншенький Сашко, який каже все, що думає, запитав у бабусі «А кому ти свою квартиру будеш дарувати?» Бабуня пробувала уточнити, про що йдеться, і почула: «Мама казала, що тебе з дідусем треба любити, щоб ви нам потім свою квартиру віддали». О, на маєш… Квартира все одно внукам пішла б, але образливо стало, що і тут жадібність Дари проявляється та ще й такий цинічний спосіб. Пані Ларисі здавалося, що внуки її люблять, бо рідна бабуся, а виявляється – власниця квартири.
…Сказала і обтерла сльозу чорною хусткою.

Роман ПОГОНИЧ.

Вас це може зацікавити

Залишити комментар