Я вчора кажу своєму шефові, що була в поліклініці і мені радять лягати на обстеження, а потім, не виключено, треба буде робити операцію… А він мені: та замахали вже мене, скільки можна! Ви скоро зі срачкою на лікарняне будете ходити! То я тепер замість вас маю працювати, чи магазин закривати?..
Викричався на мене так, ніби він сам ніколи не хворіє… Хворіє! І на море за кордон літає, і буває, що цілими днями на роботу не заходить, тільки дзвонить… Він думає, що коли дасть тих нещасних 6 тисяч, то я вже маю померти за прилавком! Але хіба хтось про нас, простих, думає? Ми для них – робочі руки. Вони ще думають, що то вони нам велике благо роблять – зарплату дають, та то ми на них горбатимося і статки їм створюємо, а вдячності – нуль.
Хіба не тема для роздумів?
Роман ПОГОНИЧ.