Шановна редакціє. Я дуже хочу, щоб ви надрукували цю розповідь з двох причин – герої читають вашу газету і обов’язково себе упізнають. І друге – нехай вона стає доброю наукою для інших.
Є у мене двоюрідна сестра Оленка, хоча ми з нею – наче рідні. З дитинства разом, жодних таємниць, усе навпіл – і проблеми, і радості. Так було завжди, але Оленка вийшла заміж… Чесно сказати, я за неї дуже раділа, бо обранець її – чудовий молодий чоловік Віктор. Гарний, вихований, інтелігентний, з християнської родини, а головне – безмежно закоханий в Оленку. Усім родичам це імпонувало. При кожній зустріч – квіти, поцілунки, радість, подарунки. Моя сестричка була на сьомому небі, коли Віктор запропонував після року дружби одруження. Пропозиція руки і серця прозвучала в Самборі у День Закоханих поблизу церкви Різдва Пресвятої Богородиці в оточенні друзів, яких Віктор навмисне запросив – нехай усі знають, що ти від нині у мене найцінніший дар Божий і ти тільки моя…
Весілля було яскравим і пам’ятним. Молодята не відходили один від одного. Гості забавилися на славу, феєрверки розтинали темряву хвилин пятнадцять. Але через кілька днів Оленка зізналася мені, що не все так гладко було. Під час весілля пішла разом з дружками у туалетну кімнатну – вони, щоб покурити, вона – підправити зачіску та макіяж. Коли повернулися, то Віктор міцно стиснув її долоню і якимось непритаманним йому голосом сказав: «Чому ти так довго там була, що ти там робила?» Це був не той Віктор, якого знала і не той ласкавий погляд, до якого уже звикла.
А далі пішло-поїхало. Оленка працювала касиром у супермаркеті і Віктор усе частіше й частіше, як тільки мав вільну хвилину, навідувався туди. А ввечері були допити: чому ти усміхалася якомусь там, чому той так довго стояв біля тебе, чому ще хтось там казав, що ти гарна. Ввечері він обов’язково приходив її забирати додому. Начебто все гаразд, бо йти пізньої ночі незручно, але Віктор після закінчення зміни давав їй на перевдягання не більше п’яти хвилин, бо чоловіча та жіноча роздягальні були поруч… Оленка на всі ті речі спочатку навчилася віджартовуватись, потім клялася, що нікого, крім Віктора, не любить, що все це його вразливі фантазії. Коли сестра завагітніла, а для Віктора то була неймовірна радість, запропонував на 10 днів полетіти в Єгипет, бо потім підуть діти і не знати, коли зможуть тільки удвох побути в екзотичній країні. Якраз в Єгипті Оленка й відчула увесь жах ревнощів. Вона не могла одягнути окуляри на очі, бо під ними могла скривати свій погляд у бік чоловіків. Віктор не міг пережити, що хтось дивиться у її бік. А якщо хтось із чоловічого персоналу був надто уважним та посміхався до клієнтки, то це перетворювалося в номері у катастрофу. Оленка за характером така, що не може дати відразу відкоша, не може крикнути, відстояти власне я, воліє мовчки сприймати те, що є, а раптом вляжеться.
Але з роками воно не влягалося, а лиш наростало. Народила одну донечку і, як тільки треба було уже йти на роботу, з’явилася друга. Віктор потім зізнається, що так навмисне зробив, аби Оленка поменше лазила, а побільше була в хаті. Біля їхньої багатоповерхівки є дитячий майданчик, на якому стрічаються матусі з діточками. Але є один батько, який помінявся з дружиною декретними відпустками. Так ось, якщо на майданчику цей татусь, то Оленка не має права там бути. В гості перестали ходити, бо кожна зустріч закінчувалася прикрощами і поясненнями, мовляв, та не дивилася я у його бік, та не обнімав він мене за талію, та спитайся у нього, навіщо він біля мене вертівся. Зрештою, друзі, побачивши, що то нема кого кликати на гостини, перестали їх запрошувати. Та ба, навіть до мене у гості перестали навідуватися, бо мій чоловік одного разу кинув Оленці кілька компліментів… Я її знаю добре, вона не зрадить ніколи, вона навіть приводу для ревнощів не дає, але це однаково не зупиняє Віктора. Ні, він ніколи її не вдарив, висловлюючи розмаїті підозри, він просто тисне психологічно. Оленка одного разу зізналася, що перебуває на межі зриву, але покинути його не може, бо все ж кохає. Та й дві донечки ростуть, як їм без батька? Та й квартира спільна – батьки склалися і придбали відразу після весілля. Я одного разу запитала у сестри, а ти щаслива? І знаєте, що відповіла? Так, бо і вона кохає, і він, але ту же додала, що стала жертвою свого кохання і вирватися уже зможе.
Перейнявшись її проблемою, одного разу запропонувала візит до психолога. Благо, маю подругу, яка на цьому професійно знається. Оленка їй душу виклала, психолог поспівчувала і навіть натякнула на те, що ревність – це хвороба, яку дуже непросто здолати. Треба, аби Віктор сам усвідомив, що створює дискомфорт для своєї обраниці. Зрештою, треба провести кілька зустрічей з ним. Запропонувати ці зустрічі Вікторові Оленка так і не змогла, бо це була б катастрофа. Тому й надалі терпить усі ті приниження та вечірні бубоніння і, знаєте, це уже не та Оленка, яку знаю з дитинства, а та, яка боїться власної тіні і всіх, хто довкола неї.
Дівчатка, буде виходити заміж, перевірте свого обранця на предмет ревнощів, бо можна кохати і бути коханою, а можна стати жертвою маніакального переслідування, від якого життя немилим стане. Знаєте, одна справа – любити, а інша – просто знущатися…
Людмила М., м.Самбір.