Віталій Кімак потішив Самбірщину тим, що не збирається нікуди виїжджати…
Продовжуємо серію публікацій “Рік при владі…”. Дійшла черга і до голови Самбірської районної ради Віталія Кімака, але відчуття таке, що “рік при владі…” йому не зовсім пасує, бо при владі він уже багато років, незважаючи на відносно молодий вік. Проте, лише рік тому перестав бути заступником і вийшов на самостійні хліба. Ми запросили його на “Високозамківську” філіжанку кави, щоб задати кілька, як нам видається, незручних запитань.
-Віталію Володимировичу, свого часу ми говорили з вами про те, що Самбірщина сміливо пішла на об’єднання громад за вашого сприяння, наставництва, порад… Я казав тоді, що вам або дадуть орден за дроблення району на самостійні громади, або проженуть. Який сценарій найбільш реальний?
-Я задоволений від нашої дворічної роботи у справі створення громад, яких маємо уже вісім. У перспективі – Рудківська. Коли щойно розпочинався цей процес, ми неодноразово зустрічалися з сільськими головами, разом вивчали законодавчі зміни, зважували “плюси” і “мінуси” та приймали рішення. Як і передбачали, ті, які підуть на об’єднання першими, виграють найбільше. Сьогодні завершується перший рік життя “самостійників” і можна упевнено казати, що нема жодної громади, яка б про це пошкодувала. У кожній з восьми розпочалися процеси розвитку, суттєво збільшилися надходження до місцевих бюджетів, щонайменше удвічі збільшилися надходження місцевих податків, а держава виділила Самбірщині більше 24 мільйонів гривень на розвиток інфраструктури. Як наслідок, в об’єднаних громадах ремонтують школи, садочки, Народні доми, створюють пожежні команди, купують техніку для комунальних робіт, ремонтують дороги. Тому, якщо комусь і роздавати ордени, то лідерам сільських громад, які ризикнули і не програли.
-В районі організувалася доволі потужна владна команда, яку, будьмо відвертими, згуртував народний депутат України Ярослав Дубневич. І у той же час ваші опоненти кажуть, що якби не Ярослав Васильович, ви б не були настільки упевненими і діяльними, іншими словами, без нього ви нічого не вартуєте.
-Правда та, що Ярослав Дубневич є нашим лідером, але кожен учасник команди мусить мати певні навики і здібності – слабаки туди не потрапляють. Разом з тим, наша команда відкрита і ми приймаємо всіх, хто хоче працювати, а не банально розкидуватися політичними гаслами. Кожен наш успіх – це праця людей, починаючи від сільських активістів, районних та обласних депутатів і закінчуючи народним депутатом. У результаті командної роботи, цього року ми реалізовуємо більше 120 проектів на суму понад 100 мільйонів гривень. І дуже важливо, що чи не вперше на Самбірщині зрушилося з безнадійної точки питання ремонту доріг. Такої дорожньої революції не знає жоден інший район області. Наш річний здобуток, перепрошую за нескромність, більший, ніж за усі 25 років незалежності.
-Кілька слів про політику… На скільки знаю, у вас часто мінялися політичні уподобання протягом владного життя. Це справді мінялися переконання, чи ви уміли тримати ніс за політичним вітром?
-Здебільшого про таке говорять люди, які поміняли з десяток партій… А що стосується мене, то я був членом Української Народної Партії, а після Помаранчевої революції – членом “Нашої України”. І після розчарувань у жодну іншу партію не вступав. Даруйте за відвертість, але переконався у тому, що в нашій країні нема ідеологічних партій, а є тимчасові політичні проекти окремих спонсорів.
-У вас в районній раді практично нема опозиціонерів. Тих кілька голосів погоди не творять… Як вдалося згуртувати колектив?
-Коли мене обрали головою ради, обіцяв депутатам, що роботи вистачить усім, а часу мало. Тому закликав їх опустити партійні прапори і об’єднатися навколо людських проблем. Відверто кажучи, депутатів, як і галасу, стало менше, а роботи – більше. Ми нарешті відновили репутацію районної ради. Мене приємно вражає те, що дуже активно запрацювали депутатські комісії, а тому засідання сесій проходять спокійно і виважено. Стараюся, щоб голос кожного депутата, навіть, як ви кажете, опозиційного, був почутий. Завдяки згуртованості обранців, коли не губимо час на політичні розбірки чи взаємопоборювання, швидше від інших районів готуємо бюджетні запити, подаємо заявки на мікропроекти, виграємо міжнародні ґранти.
-Не можу не запитати: у наших сусідів зі Старосамбірського району нема тих проблем з медициною, освітою, культурою, що у нас. Можливо, ви як владний менеджер недопрацьовуєте? Принаймні, коли мова заходила про оптимізацію, то медики, наприклад, у нестачі грошей звинувачували районну владу. Зрештою, у цьому вас звинувачує і місто.
-Різниця між Самбірщиною та Старосамбірщиною не у діяльності владних менеджерів, а менеджерів від медицини. У 2016 році районна рада змінила керівництво ЦРЛ і, думаю, не один рік потрібно буде, щоб усе виправити. Треба розуміти, що місцева влада тільки транзитом переводить державні кошти, які призначені медицині. Ні копійки менше, але, зважаючи на ситуацію з фінансуванням медицини, район додавав свої кошти на зарплату, дуже часто забираючи їх у освітян. За останні 10 років штат нашої медицини щороку роздували головні лікарі. Коли з’являлася вакансія медсестри, то попередні керівники замість того, щоб за вивільнені кошти купувати якесь обладнання чи медикаменти, приймали на роботу чотирьох людей на 0,25 ставки. І медична “рукавичка” виросла до розмірів 1400 медпрацівників. Це ми отримали у спадщину… З усієї кількості медпрацівників лікарів – не більше 300. Старосамбірщина протягом останніх десяти років постійно оптимізовувалася. Я знаю, що коли медсестра йшла на пенсію, то на її місце уже нікого не приймали. А якщо це був важливий пост, то на нього переводили людину з іншого відділення… Зараз ми опинилися у ситуації, коли треба звільняти більше 700 медиків молодшого персоналу… Ті ж проблеми залишаються і на наступний рік, однак вони потраплять у відання міської влади, оскільки районна медицина адмініструватиметься окремо. В районі уже проведена оптимізація, нам пощастило зберегти усю медичну господарку. Серйозних проблем у фінансуванні освіти та культури я особисто не бачу.
-Маю відчуття, що у районної влади не зовсім клеїться співпраця з міською. Чи є у вас добрі стосунки з мером Юрієм Гамаром? І принагідно – з головою райдержадміністрації Миколою Фреєм. Бо, наприклад, на Старосамбірщині адміністрація та рада більше дотримуються дипломатичності, ніж тісної співпраці.
-З Миколою Фреєм ми друзі, працюємо в одній команді і розбіжностей нема. Щодня плануємо спільну роботу і разом долаємо складні виклики часу. Що стосується міської влади, то конфліктів не продукуємо, намагаємося співпрацювати. Шкодую, що деякі звернення районної ради до міської залишилися поза увагою… Ми розуміємо, що в місті є своя господарка, свої проблеми і бачення їх вирішення. У нас – свої… Однак, я як житель Самбора вболіваю за місто і щиро бажаю міському голові успіху.
-Віталію Володимировичу, ви, без сумніву, один з найдосвідченіших голів районної ради в області, бо стільки років при владі… Вас почали запрошувати на міжнародні зустрічі, вам надають там слово, вас пропонують на громадські посади в області. Це вас тішить чи дратує? І взагалі, подейкують у районі, що Кімак надовго тут не затримається – його візьмуть до Львова.
-Голова обласної ради Олександр Ганущин, як і багато інших представників громадського сектору Львівщини, запрошують мене представляти регіон у відносинах з різними інституціями. У нас є одна спільна мета – залучити більше друзів з-за меж Самбірщини з числа міжнародних партнерів, з інших областей України з тим, щоб активніше лобіювати інтереси Львівщини. Через це мене обрали заступником голови Асоціації районних рад Львівщини та запропонували до правління всеукраїнської. А тому доводиться їздити…
Можу потішити усіх – наразі не збираюся переселятися у Львів.
Роман ІВАНЧУК.