Ганна Кульчицька ніколи не проміняє свою скромну хатину на багаті хороми, а рідну Україну – на заможну і чужу Америку
Хотілося б дожити до дев’яносто років і залишатися при здоровому глузді, хотілося б у день поважного ювілею мати на обійсті стільки людей зі щирими вітаннями і почути так багато теплих слів вдячності. Видно, таку ласку у Бога треба заслужити усіма попередніми своїми роками…
Мені й не думалося, що у неділю, в день іменин всіх, хто зветься Ганнами, пощастить побувати на ювілеї у Ганни Кульчицької в Кульчицях. Колеги запросили познайомитися з дуже цікавою людиною… А навіщо знайомитися, коли і так давно знаємося. Ще з тих часів, коли постала Україна і Ганна Остапівна була в числі перших активістів. А кому ж тоді слід було бути, як не таким, як вона – ще в молоді роки пройшла ГУЛАГи, бо комуністичний режим не сприймав тих, які не корилися. Майже десять літ тюрем, голоду, холоду, важкої праці і поневірянь. Повернувшись звідти, заледве змогла знайти собі роботу, бо таких і до праці не дуже хотіли брати. Але зуміла не тільки влаштуватися у Самбірський змішторг, а й вивчитися в технікумі… Особливо запам’яталася усім її поезія. Знаєте, вірші – це не той випадок, коли мають збігатися закінчення у рядочках, це найперше – стисла і влучна думка… Як тільки ми вмостилися за святковим столом, Ганна Остапівна спочатку дуже переймалася тим, аби ми, не дай Боже, не поїхали з її дому голодними, бо ціну голоду вона знає, а уже потім стала читати власну поезію. Їй головне, аби хтось нагадав перший рядок, а далі уже сама… Повірте, вірш, просякнутий не банальними словами про патріотизм до України, вона читала хвилин сім. І на жодному слові не спіткнулася. Зрештою, як і ніколи не спіткнулася у житті, проживши його яскраво. Навіть у тій поезії, яку писала на початку Незалежності, були рядки про те, що північний кат вишкірює на Україну свої зуби і треба бути готовим. Ось така собі проникливість і далекоглядність…
Ми приїхали до скромного обійстя пані Ганни разом з депутатом обласної ради Олегом Домчаком, якого, виявляється, тут давно знають усі близькі та далекі родичі ювілярки. Таке враження, наче свій – познайомився, коли був при владі на Самбірщині і час од часу приїжджав. Упізнала господиня і Миколу Сенейка, який колись у місцевій пресі друкував її вірші… Мене попередили, що ювілярка живе самотньо, та коли побачив за щедрим селянським столом багато гостей, господинь, які на кухні поралися, подумав про те, що кожному б таку «самотність» у його дев’яносто. Я давно не був у таких хатиночках, яким майже 200 років… Ми ж бо звикли до поверхових хоромів з ламінатами, а тут присадкуваті дві кімнатки з низькими повалами, невеличкі вікна, глиняна долівка у сінях, але сучасний газовий конфектор, і так затишно стало, наче на якусь хвилю повернувся у своє дитинство, коли їздив до родичів у Бережницю. Пані Ганна трішки зле чує, але це не заважає їй на повний голос читати власну поезію, жартувати, згадувати минуле і голосніш за усіх колядувати. Недуга всадила бабусю в інвалідний візок, трясеться рука з книжкою, бо є якась така хвороба, трясеться друга рука, підтримуючи окуляри без «вушок», а вона читає… І ми розуміли, поезія – це її гордість. А ще вона ніколи і ні за що не зрадить своїй зболеній Україні, хоча донька живе в Америці і могла б її забрати, вона ніколи і ні на які хороми не проміняє свою хатинку з криницею на подвір’ї, з городом, який колись обробляла, а тепер заріс малиною, ніколи не проміняє своїх кульчичан, з якими прожила в мирі та злагоді купу літ… Знаєте, ми всі любимо Україну, принаймні на словах, але любов, яку відчув у цій хатині – особлива… Саме з цією домівкою пов’язана ще одна історія. Виявляється, тут перебув одну ніч знаменитий полководець Роман Шухевич… Ганна Кульчицька тоді ще дівчиськом була, але згадує цей час з особливим трепетом, переповідала цю історію уже не раз, а Олег Домчак вирішив, що неодмінно спровадить у Кульчиці телевізійників, аби ті зняли документально-художній ролик. Бо це ж не просто Ганна Кульчицька з Кульчиць, це епоха, яка відходить, це історія, яка мусить нас вчити і яку не маємо права забувати…
Я не переписував у блокнот усіх гостей, які прийшли до самотньої поетеси, але був внук Юрій з дружиною, була пані Оксана Шабелько з Дублян, яка опікується старенькою, були дальші родичі і просто сусіди – зайшли привітати і поколядувати… А ще перед нами був владний учт району – голова РДА Андрій Жепко, Кульчицький сільський голова Степан Мількович, перший заступник голови РДА Петро Герман, голова Самбірської станиці Братства ОУН – УПА Микола Петрущак, голова Самбірської міськрайонної організації Спілки політв’язнів України Олександра Ригель, журналіст Юрій Леськів, директор музею с. Кульчиці Богдан Сидор, школярі…
А ще ми звернули увагу на одну цікаву деталь: у невеличкому серванті, де зазвичай тримають старий і пожовклий уже кришталевий посуд, було дуже багато грамот, подяк, вирізок з газет, портретів – це такий собі життєпис Ганни Кульчицької, який ніхто не має права звідти прибрати. Зрештою, так само, як і український прапор біля ліжка і купку книжок… Виявляється, коли не спиться, Ганна Остапівна просто читає, або перечитує, наче вперше, те, що уже багато разів читала. Дай Боже, кожному стільки літ, тверезого глузду та України в серці.
Роман ІВАНЧУК.