Дві години з Юрієм Гамаром

провів журналіст «Високого Замку», задавши йому 23 запитання

З міським головою Самбора Юрієм Гамаром ми стрічаємося лише тоді, коли в ратуші збирають (або не збирають) сесії. Але сидимо по різні боки «барикад», бо він в президії, а ми – на задній лавці сесійної зали. Є ще пресконференції час од часу, але ми вирішили взяти ініціативу зустрічі у свої руки і самі напросилися з запитаннями від народу і від себе особисто.

Для мера як спортсмена спочатку мають бути «правила гри»

Найперше питали у нього, чому він не звітує привселюдно перед виборцями, як цього вимагає закон? Зрештою, звіт – це цікаво, але то уже констатація фактів історії, а от що планує встигнути до закінчення своєї каденції? Мало що залишилося… Ми, до речі, співрозмовникові того не казали, бо не пасувало очі в очі, а зі сторінок газети можна: так ось, його опоненти твердили, що кінця його каденції не буде, що обов’язково у щось вляпається, ба більше, його можуть навіть засудити… Судячи з усього, опоненти упіймали облизня… Звіт мер обіцяє, як тільки закінчаться зимові свята і народ, наситившись їжею тілесною, візьметься за інакшу… А ще мають прийняти бюджет розвитку, тобто поділити нами ж зароблені гроші на соціальні нужди і після того зустріч з виборцями відбудеться у Народному домі. Хто що захоче, то й буде питати. Юрій Петрович твердить, що ніяке запитання уже не виведе його з рівноваги… А от що хотів би встигнути?.. Того ж дня він разом зі своєю владною свитою обсервував самбірський шпиталь, був практично у всіх відділах. Дійшли висновку: треба облагороджувати територію, бо там на подвір’ях такі ями, що хворий, наприклад, на голову, може стати в одну мить пацієнтом травматології. Зрештою, лічниця не повинна мати ґоноровий вигляд. І друге те, що уже розпочали: наповнювати лікарню сучасним обладнанням. Відповідні служби ратуші отримали доручення. Щодо стратегічних справ, то хоче ратуша продовжити вкладати кошти у навчальні заклади, садочки, у розвиток спорту, придбати медичне обладнання і, безперечно, продовжити справу благоустрою міста – дороги, тротуари – власне те, що залишиться, що не проїдять в одну мить… Чомусь згадав те, що вічно згадували його попередники, – очисні споруди. Твердить, що без співфінансування з області та Києва не обійтися…

Стратегію ми продовжили і іншим запитанням. Річ у тому, що в часі, коли усі громади думають-гадають, як їм об’єднатися, як йти на вибори лідерів та депутатів ОТГ, міська рада Самбора почувається напрочуд спокійно і байдуже. У всякому випадку, ми якихось порухів у бік сіл з боку ратуші не відчуваємо. Юрій Гамар каже, що хоч Виборчий кодекс прийнятий, але він надто суперечливий. І ще й досі тривають різні консультації, бо виходить несправедливо: населені пункти з меншою кількістю виборців можуть мати більші представництва в раді. І поки нема відповідей на ті чи інші питання, говорити про нові ОТГ та вибори якось не пасує. Мусять бути чіткі «правила гри». І нарешті ми почули те, на що чекали. Виявляється, деякі сільські голови з довкілля, відчувши, що Самбірська ОТГ матиме ширшу географію, ніж межі міста, уже провадять з мером консультації. Чи піде на наступні вибори сам Юрій Гамар, наразі не каже нічого. Це і зрозуміло, хоча не виказав нам своїх планів, куди подінеться після виборів, якщо його не виберуть. Говорив про власний здобутий досвід, який десь знадобиться, згадував і колектив технікуму, з фізкультурного залу якого пішов урядувати у місті. А втім, підвів риску, він з першого дня каденції працював на місто, а не на власні майбутні вибори…

Минулого місяця на наших теренах відбулася серйозна владна подія – господарем третього поверху у «білому домі» став депутат міськради і опозиціонер до Юрія Гамара Андрій Жепко, а мер навіть не прийшов на представлення голови РДА потішитися успіхами свого депутата. Юрій Петрович спочатку пробував пожартувати, мовляв, нагадайте, хто такий Андрій Жепко. «Втратив пам’ять», певно, через те, що давно не бачив свого депутата на своїй сесії, а потім почав серйозно говорити про те, що деякі претенденти на владне крісло у районі не пройшли належним чином усіх обговорень, зрештою, дехто, мабуть, такою посадою хотів купити собі «індульгенцію» на майбутнє. Нехай Андрій Богданович не ображається на ці мерські слова, ми ж бо одного разу не шкодували неприємних міркувань з боку пана Жепка на адресу команди Юрія Гамара… Не менш серйозно мер додав, що він завжди приходив на презентації нових голів РДА, але цього разу його відомство запросили «за кілька годин» до імпрези – образливо. Але і цю образу можна було стерпіти, однак саме того дня міський голова був у відрядженні…

Біля «Кайзера» буде комунальний ринок?

Останнім часом в місті намітилася цікава тенденція – бракує депутатів для кворуму, а є маса людських питань, які треба вирішувати негайно. Мер допускає, що на п’ятому році каденції обранці можуть втомлюватися від нелегкої праці, але бюджет міста прийняли – і це важливо. Окремі депутати мало того, що самі не ходять на сесії, та ще й пишуть різні кляузи, в ратушу приходять певні служби, вилучають документи і тим самим до певної міри паралізують роботу… Але менше з тим… Мер ще раз нагадав усім, що влада – то не тільки мер, а й 34 депутати. До речі, депутати – не його підлеглі… Натякнув на те, що окремі можуть не приходити на сесії, бо ображаються, що не взяли у міста того, що запланували. Деталей наш співрозмовник не уточнював. Хоча оптимістично прозвітував про те, що буде сесія, яка прийматиме бюджет розвитку, коли ділитимуть гроші на різні потреби, і тоді, як показує досвід, на сесію прийдуть усі депутати, або майже усі.

Проблема промислового ринку перейшла у рік нинішній і ми не могли не запитати у господаря міста, як планує вирішувати питання, бо доки торговельники можуть ходити на усі сесії дружніше, ніж депутати. Схоже, і мерові ця тема набила оскому. Тому відповів коротко і те, про що усі давно знають. Свого часу його попередник створив комунальний ринок, не надавши йому землі. Ідея нинішньої команди – комунальний ринок біля десятої школи. Є звернення групи громадян, каже пан Гамар, аби відкрити комунальний ринок поблизу АЗС біля «Кайзера». Там, на вулиці Шевченка,  є вільна земельна ділянка… А в принципі, укотре закликав вирішувати проблему землі під промисловим ринком виключно у юридичній, а не політично-емоційній площині.

І наступне питання випливало з попереднього. Чи не здається нинішньому міському голові Самбора, що активісти з ринку, які приходять на сесії, поводять себе приблизно так само зухвало, як він, керівник колишньої Самооборони, поводив себе протягом останнього року каденції Тараса Копиляка? Ми назвали цю тему «слизькою» для мера, але «виплутався». Те, що відбувається нині, назвав дешевим піаром. Нагадав той час, коли керував Самообороною – він був з активними людьми, які хотіли змінити життя, які боролися з тим, що вважали недоліками, згадав ситуації з самовільним забором гравію, згадав як діяв Центр допомоги армії, який сам же і створив… Майдан вимагав активності і ця активність була, і за неї йому нині зовсім не соромно, бо робили це з почуттям відповідальності і не в ім’я піару. Хтось казав, що як тільки Гамар прийде до влади, то місто завалиться. Як бачите, каже, не завалилося. І якщо у 2016-му на дороги йшло 900 тисяч гривень, то уже на 2020-й заклали 20 мільйонів. Загалом, бюджет міста – 200 мільйонів. Ми б не вважали ці цифри дуже правильними, бо треба робити «знижку» на інфляцію та дорожнечі, але 200 млн – це загалом добре… Так само, як ніколи не вважали, що наповнення бюджету – це успіх самої влади. Ні, підприємці платять податки, а справа влади мудро працювати день і ніч, аби правильно освоїти людські гроші… До речі, поміж народом кажуть, що Юрій Гамар нечасто ходить на роботу, бувають затяжні відрядження… У відповідь почули, що робота мера – то не сидіння в кабінеті з дев’ятої до шостої. Його кабінет – це ціле місто, а інколи виїзди в область. Кожен день Юрій Петрович розпочинає з об’їзду Самбора і бачить все, що робиться і не робиться. У другому варіанті підлеглим буває несолодко… Дав зрозуміти, що ефективність роботи влади не у тому, аби протирати штани у владному кріслі…

Давні суперечки, які вирішаться зі створенням ОТГ, все ж існують: чи отримує місто гроші, скажімо, за дітей зі сіл, які вчаться у школах Самбора чи відвідують дитсадки, спортивну школу, музичну? Юрій Петрович по-філософськи почав з того, що не пасує ділити дітей на міських і сільських, але є відповідні вимоги бюджетного законодавства і їх треба дотримуватися. Станом на сьогодні, твердить мер, окремі ОТГ чи сільради співпрацюють з містом належним чином.

Броунівський рух по-самбірськи

Місто – це дороги, сказав одного разу один мудрий чоловік і ми не могли не запитати, які вулиці планують ремонтувати з початком весни? Сподівалися на перелік назв, натомість нам розповіли, що стратегічним питанням залишається капітальний ремонт вулиці Січових Стрільців. І туди будуть кинуті усі сили. Цей шлях ратуша вважає стратегічним для транспортної розв’язки. Транзитні машини можуть обминати базарну територію, мандруючи вулицями Січових Стрільців, Коперніка, Колійовою, а відтак – з виїздом на міст і далі на львівську трасу. Ми продовжили проблему перевантаження вулиць, бо у нас в деяких місцях – справжній колапс. Нашому репортерові перед святами пощастило побачити скупчення транспорту на роздоріжжі біля «Молодіжного». Слухайте, це не рух, це броунівський рух – кому як заманеться, так той і їде… Юрій Гамар спочатку понарікав на поліцію, яка не пильнує за правильністю паркування, а тому машини  не можуть роз’їхатися. У жодному місті на дорожніх кільцях (біля «Рути», «1000 дрібниць») не скупчуються автівки, тільки у Самборі. Стратегічно це питання можна вирішити і після того, як капітально відремонтувати об’їзні – Промисловому (біля «Омеги») та Коновальця – від лісгоспу, біля водоканалу і вгору на Шевченка. Але на це треба великі гроші… У Самборі розпочали процес встановлення камер відеонагляду – і щоб дорожній рух бачити, і щоб бандюків ловити… На нинішній рік запланували озброїти камерами усі в’їзди в місто з усіх боків і встановити їх у найбільш людних місцях. Загалом буде 11 камер, але цю справу продовжуватимуть, бо користь є.

А потім ми віртуально пішли в університет, загостривши вкотре увагу влади на тому, що з цим нарешті треба щось робити, бо пропадає австрійська будівля на очах у сучасників. Юрій Гамар розпочав здалеку – за п’ять років його каденції жодне комунальне приміщення не загнали у податкову заставу. Натякнув на те, що будівля колишнього вишу під заставою. А потім став говорити про необхідність надання деяких платних послуг у лікарні, а відтак, можна збагачувати бюджет і відбирати у застави ті будівлі, які там є. Згадав приміщення комунальних підприємств, які стали заставою… Одне слово, доля університету наразі туманна.

В Самборі розвивається лише торгівля – ростуть комплекси і в ширину, і у висоту. Стратегічно, місто, яке мало що виробляє, а лише торгує, особливо райдужних перспектив не має. Ми розуміємо, і Юрій Гамар це підтвердив, що попит диктує пропозиції. Видно, зараз є попит на торговельні ряди, тому власники земельних ділянок їх і зводять. Може прийде колись інший час… І тут же мер розповів про тісну співпрацю з підприємствами міста – «Ембавуд», «Амердіко», «Нора», «Аімо» та іншими. Парадокс, каже Юрій Петрович, що на ці та інші підприємства просто бракує кваліфікованих робітників, яким дають високі зарплати, а фахівці не хочуть йти. І маємо своє професійне училище… Є підприємство, яке готове своїх майбутніх працівників, а нині ще студентів, відправляти на стажування, наприклад, в Данію…

«Ми чекаємо повернення Ігоря Йосиповича»

Так сталося, що команда нинішнього мера, з якою прийшов до ратуші, десь по дорозі розгубилася. А коли все начебто стабілізувалося і каденція доходить до логічного завершення, сталася біда – важко захворів перший заступник міського голови Ігор Несторак. Тому, так між іншим, бо людина він на наших теренах знана, перепитали про стан здоров’я, чи надають поміч. Юрій Гамар, було видно, не дуже хотів торкатися цієї теми, бо вона більше родинна, але запевнив, що були у львівському шпиталі, провідували, враження залишилися складні, бо, знаєте, була людина поруч, а в одну мить усе зупинилося. Тим не менше, нікого на цю посаду не беруть, чекають повернення Ігоря Йосиповича. Стан здоров’я складний, але є надія в Бога… До речі, хтось пригадав слова пана Несторака, який усе життя був при керівних посадах. Зізнавався. що найважче у ратуші, надто непроста господарка, стосунки…

Ми писали не так давно, що з площі Ринок напроти готелю перенесли дитячий майданчик на інший бік площі. Чи була у цьому потреба, бо вийшло так, що новий майданчик (напроти колишнього «Елеганту»), комусь був бізнесово вигідним. Мер відповів, що частина площі, де раніше стояв майданчик, – історична, ділова, там відбуваються різні заходи, а протилежний бік – це відпочинкова зона, кафе, майданчик, фонтан… Сказав, що одного разу ледь не розпрощався з деякими комунальниками, які мали встановити на новому майданчику резиновий настил, аби діти не хлюпалися в болоті… До речі, про комунальних директорів. Запитали, чи збирається поновлювати на посаді поновленого судом Романа Затварського в «Об’єднане»? Вміння голови по-філософськи давати відповіді на складні виклики – це талант. Він не проявив хвилювань у цій темі, сказав лише, що для нього важливо, аби не «хто» робив роботу, а «як», і нарахував, що за час його керівництва в комунгоспі урядували Андрій Сліпецький, Михайло Товарницький, Роман Затварський, а зараз – Євген Квас. Тобто, якщо ми правильно «в’їхали» в тему, цей перелік може бути і продовжений, але не паном Затварським…

Яка доля дитячої лікарні? Питання актуальне, воно на устах у багатьох. Виявляється, будівлю практично у центрі міста оберігають і навіть трішки зігрівають, аби сирості не було, але його планують заселити відділом освіти, який наразі перебуває на території військкомату, а, оскільки в Україні війна, то військовому відомству бракує кімнат…

Патріотизм – не в пам’ятниках?

Війна війною, а тому патріотичне виховання має бути на висоті, вважають деякі мешканці вулиці Шухевича, пропонуючи поблизу церкви звести пам’ятник Провіднику. Мер міркує, що в Самборі уже є Площа Пам’яті і там немало пам’ятників… Якщо свідомі громадяни, громадські організації хочуть гідно пошанувати Шухевича на його ж вулиці, то ратуша нічого проти не має. Взагалі, складається практика, що у нас не те, що нові пам’ятники буде складно будувати, люди навіть на патріотичні заходи не дуже ходять. Причому, у місті більше 40 громадських структур чи осередків партій і якби на якісь святкування прийшли голова та заступник, то уже не було б так порожньо… І вже під цю тему поділилися з мером кулуарними думками громади про те, що район тісніше співпрацює з сім’ями загиблих в АТО, ніж місто… Мер не став ці міркування ні підтверджувати, ні спростовувати, зате запевнив, що коли у цієї когорти людей виникають проблеми, вони звертаються чи до нього особисто, чи у відповідні служби. Проте, ніжно так натякнув на те, що деякі родичі загиблих ставлять почасти зависокі бажання…

Не запитати про спорт було б гріхом. Ми хотіли з’ясувати, скільки грошей на цей рік закладають для футбольного клубу «Самбір», але цифра не  прозвучала, хоча, не виключено, ми самі цю цифру «заговорили», бо Юрій Гамар став розповідати не стільки про фінанси, скільки про якість гри. Якщо вже міським коштом утримують клуб, то має бути і результат. Заради результату запросили тренером Володимира Підкипняка, який очолював успішну «Демню». З ним уже була розмова, на яку запросили і попередніх президентів клубу. Плекають надії… Заразом, додав Юрій Гамар, триватиме і реконструкція стадіону.

Питання, яке ми залишили як одне з важливих під кінець: чи є співпраця з народним депутатом Андрієм Лопушанським? Є ряд тем, які в місті не вирішити без втручання народного депутата, розпочав пан Гамар, наприклад, ремонти вулиць Коновальця та Промислова, ті ж очисні споруди і таке інше… Ми не знаємо, хто до кого має звертатися першим, чи хто важніший для виборців і більше потрібен один одному, але на наше запитання, коли востаннє мер бачив Андрія Ярославовича, той відповів: перед виборами.

Батьки і діти…

Останнє, що людям не терпиться знати: чи правда, що Юрій Гамар будує в Ужгороді помешкання для своєї доньки? Тут, як з’ясувалося, усе просто: житлове питання його донька разом з зятем вирішили самі і давно, ще до одруження. А якщо діти потребують у чомусь батьківської помочі, то батько допомагає, Богу дякувати, тепер має більші можливості, ніж раніше, коли викладав фізкультуру…

Ось такою у нас вийшла розмова, трохи затяжною, але дві години промайнули швидко. Якщо у когось є інші запитання до влади, то вже підготуйтеся до звіту мера в Народному домі.

Роман ІВАНЧУК.