Колектив відділу освіти, кілька ратушних чиновників, керівників комунальних підприємств, святий отець і три журналісти… Кого треба було викреслити зі списку запрошених на новосілля?

У тижневику минулого разу ми торкнулися теми освячення відділу освіти у новому приміщенні. Так, було порушення карантинних норм, не було масок на обличчях, не було дистанції. І це, мабуть, зле… Світлина педагогів на східцях історичної будівлі спочатку потрапила у соціальні мережі, до речі, не з подачі «Високого Замку», а потім почала гуляти усіма Інтернетами – нечуваний факт: чиновники влаштували велелюдне свято! Тему вмить підхопили опозиціонери нинішньої влади і потекло… Ми б хотіли ще раз повернутися до проблеми, аби неупереджено у всьому розібратися і глянути з іншого боку.   

НИНІ важко знайти у Самборі тему, яка б не пересікалася з політикою. Навіть новосілля у міському відділі освіти. Але для початку трохи історії. Добротна будівля майже у центрі міста, зведена у 1903 році, була радою повітовою та банком. Після війни її віддали під дитячий шпиталь і там лікувалися усі наступні молоді покоління. До останнього працювала сотня медиків, хоча реалії життя вносили свої корективи – батьки все частіше просто возили туди своє чадо для консультацій і забирали додому, або їхали лікуватися у Львів. Чи правду кажу? Мабуть, так. Чи не раз доводилося чути, що лікарня геть не відповідає вимогам, що лежати там неможливо і так далі?..

А потім в історію медицини прийшло дуже прикре поняття «оптимізація». Приїжджали до нас ревізори-аудитори і казали, що використання великих коштів на утримання дитячої лікарні з її немалим штатом і майже відсутністю хворих є неефективним. Ми не раз про це писали, бо лікарі самі уже почали шукати вихід з проблеми. Найвище медичне керівництво міста придумало: лікарню назвали відділенням і від безвиході переселили на територію центральної районної лікарні по сусідству з дорослою реанімацією. Це викликало хвилю емоцій, у тому числі і політичних, мовляв, в реанімації люди помирають, родичі плачуть, а тут діти бігають. Куди дивиться влада? Справді, не дуже добре вийшло, але з часом сусіди примирилися на спільній території, а головний лікар ЦРЛ Богдан Марчук твердив, що переселення педіатрії вплинуло позитивно на лікування дітей – у важких випадках з пацієнтом працюють як дитячі, так і «дорослі» лікарі… Під ту ж оптимізацію потрапила і одна з будівель на території інфекційного відділення, де так само немало працівників і мало пацієнтів. Чи представники громади не раз самі говорили про неефективне використання лікарняних коштів, коли гроші на медицину йшли на зарплати лікарям і енергоносії?

Будівля колишньої дитячої лікарні спорожніла і місцевий обиватель не без політичного підтексту попровадив бесіди про те, що без господарів все руйнується на наших очах і на очах влади, а мер міста Юрій Гамар палець об палець не б’є. Його вороги запустили в народ тезу про те, що влада уже продала дитячу лікарню. Хоча слово «продала» занадто інтелігентне. Казали інакше: «Вкрали!» Коли розмови вийшли на серйозний рівень, наш репортер мусив перепитувати на пресконференції у мера, чи справді будівля йде під продаж місцевим олігархам? Ні, не йде, хоча тема ще довго була на устах, опоненти влади її «підгодували» всілякими пікантностями.

А тепер інша історія. Міський відділ освіти завжди мав кабінети у будівлі районної ради, який, зважаючи на значущість, називають «білим домом». Років сім-вісім тому влада задумала забрати звідти освітян і переселити їх у приміщення військового комісаріату. Чи було це правильно? Чим керувалися тодішні можновладці і чому тоді ніхто не здіймав галас, що ущемляють військовиків? Важко сказати, але все військове на той час поволі згорталося… Сусіди мирно співіснували до того часу, поки в Україні не розпочалася війна, а штат військкомату став розширюватися. Військовий комісар полковник Сергій Бабич в ультимативній формі поставив перед ратушею вимогу алярмово виселити освітян, а не «на камеру» твердив, що його структура майже чоловіча, а сотня гарних панночок по подвірї ходить і вояків зваблює. Справді, непорядок!

І тут дві історії – медична та освітянська, дивовижним чином перетнулися, бо у владі вирішили, що вчителів переселяють в колишню дитячу лікарню. Хоча перед тим була ідея поселити відділ освіти на вулицю Шухевича у колишній дитсадок… Виконувачка обов’язки керівника освітянського відомства Любов Войтко зізналася, що коли увійшли в колишню дитячу лікарню, то самим страшно стало – облуплені стіни і стелі, які загрожували обвалитися… Але, як кажуть, очам страшно, а руки роблять. Ремонт двоповерхової споруди обійшовся у 200 тисяч гривень з міського бюджету. Фахівці кажуть, це не так вже й багато як на такий об’єм відновлювальних робіт. Крім того, і колектив відділу освіти, аби якомога швидше вступитися з військової території, сам перекваліфікувався у будівельну бригаду, а місцеві політики-аналітики вмить пригадали, що там була лікарня і нехай би далі там була – шишки полетіли у бік влади… Тепер політично заангажований обиватель перепитує: а чому не знайшли ті 200 тисяч для ремонту лікарні? Думаю, можна було знайти, але залишилася б проблема: чи знайшлися б пацієнти, які б там лежали і лікувалися, а не тільки приїжджали на консультації?

Одного дня в часі ремонту з колишньої будівлі ради повітової зникли її рідні старовинні дерев’яні двері. Активісти це помітили, вдарили на сполох – влада вкрала раритет і невідомо, в хаті якого олігарха вони з’являться. До пошуків дверей підключили і журналіста «Високого Замку». Я знайшов «згубу» – завгосп одного з садочків, який знається на реставрації, відновлював шедевр, який і встановлений на своєму історичному місці (на фото).

Трішки відступимося від теми, але у провінційному житті такі речі відбуваються… Була свого часу у центрі міста історична аптека. Гарна така, з давніми меблями і, як нині пам’ятаю, старенькими провізорами за лядою, які завжди знали, як і чим треба лікувати усі болячки. Аля з’явилися інші, модні аптеки, і покупець пішов туди. Колектив старої аптеки не витримав конкуренції і закрився. Політично заангажований люд здійняв ґвалт – влада закрила історичний заклад! Або таке. Був у місті свій хлібокомбінат, який згодом викупили заїжджі підприємці. А в Самбір почали привозити хліб з інших міст і покупець перестав купувати своє і кинувся на чуже. Господарі років два тому підрахували: їм не вигідно утримувати великий колектив при старому обладнанні і повністю згорнули виробництво. Люди здійняли галас: влада дозволила ліквідувати таке потужне підприємство – на жаль чи на щастя, є тепер соціальні мережі і кожен вважає за честь писати все, що думає… Та треба було свій хліб їсти, а не чужий, купувати ліки в старій аптеці, а не в начебто брендових, і лікувати своїх дітей в дитячій лікарні, а не у львовах…

Позаминулого вівторка освітяни влаштували освячення свого приміщення, бо керівниця освіти Любов Войтко – дуже побожна людина, має навіть сина священника і вважає, що без молитви на новому місці розпочинати працю – то гріх. На новосілля прийшов увесь немалий колектив, керівники комунальних підприємств, які допомагали в ремонтах, святий отець, кілька чиновників ратуші і три журналісти. Визнаю, вийшло велелюдно. Масок на обличчях не було, але як тільки фото з’явилося у соціальних мережах, знову крик – карантин, а там таке «збіговисько нероб» – перепрошую, це цитата коментувальників! Мабуть, справді треба було (щоб від біди подалі) «замаскуватися», або другий варіант – не пускати нікого на освячення, але є те, що є… Хоча, давайте погодимося і з тим, що люди уже втомилися від карантину. На вулицях міста пішохід в масці виглядає так дивакувато, як на початках пандемії – без маски. Режиму, за нашим спостереженням, дотримуються хіба в аптеках та банках. Магазини, харчевні, навіть ті, які у власності окремих опозиціонерів, інші заклади уже давно не одягають масок. Обласна комісія уже дозволила відкривати дитячі садочки, тому творити коронавірусну політику на цій темі – якось не модно… Пам’ятаєте нинішній квітень, коли Самбір увірвався на шпальти усіх газет і на сайти неординарною подією – був хресний хід довкола церкви з сотнею парафіян. У декого не було масок та й дистанції не дотримувалися. Це був той прикрий час, коли ще всі панічно боялися невідомої недуги, а тому реакція поліції була миттєвою – відкрили кримінальне провадження. Справа дійшла до суду і гадаєте, чим закінчилася? На початку липня Феміда зняла усі звинувачення зі святих отців, зважаючи на ту обставину, що ніхто не міг передбачити, скільки парафіян піде за Плащаницею довкола храму… Нині не квітень, нині уже липень, а дуті пристрасті ті ж… Чи це єдиний масовий захід в Самборі? І чому якраз його побачили самбірські правоохоронці у соціальних мережах? Це така похвальна пильність виключно до влади? Не буду прогнозувати, але видається на те, що невдовзі влада почне не менш пильно цікавитися і роботою правоохоронців, до яких немало питань…

От дуже важко у цих замальовках не згадати ще одну ситуацію з політичного життя провінційного містечка та стосунків влади і опозиції. Нинішній мер Юрій Гамар, до речі, вчитель фізкультури, коли йшов до влади, то критикував діючих чиновників, мовляв, не може сісти на дерев’яні лавки міського стадіону, між іншим, по сусідству з нинішнім відділом освіти, бо боїться напоротися на цвях, і першим ділом обіцяв реконструкцію стадіону. Йшли роки його каденції, а опоненти, пригадавши «цяцянку», стали бомбити міського голову: стадіон де? Стадіон, до слова увійшов у державну програму «Велике будівництво», роботи велися навіть у час карантину, а опоненти розганяли техніку і знімали відео для соціальних мереж, картаючи ратушу, хоча, як відомо, карантин для «Великого будівництва» відмінили, бо ці об’єкти з їхніми термінами здачі в експлуатацію під особливим контролем держави. Що з приводу реконструкції стадіону кажуть опоненти нині? Кажуть, що в місті є багато інших проблем і ремонт стадіону – не на часі. Не хочеться нікого захищати, але догодити людям дуже непросто, а політики перед жовтневими виборами будь-яку навіть благородну справу, вміють перетворити у негатив.

Роман ІВАНЧУК.