Ми часто «з’їжджали» з вулиці Коновальця в австрійську каналізацію, в люки водоканалу, у новітній фонтан і брудну жіночу білизну
Уперше в житті кореспондент «Високого Замку» був присутній на особистому прийомі громадян у Самбірській мерії
Признатися, ходити на особисті прийоми не було потреби, бо чогось особисто для себе не мав потреби просити. Хоча вартувало б час од часу, бо там «сходяться» воєдино людські проблеми, і було б що написати. Проте, досвід показує, що на такі зустрічі ходять, як правило, одні і ті ж. Повірте, є тип населення, яке живе… скаргами. Пишуть, отримують відповіді, контролюють терміни виконання і мають від цього масу задоволення – такий собі стиль життя. З цією когортою людей ще донедавна ми стикалися і потім потратили масу зусиль, аби навчити людей, що редакція дахів не ремонтує, більше того, навіть грізна критика в газеті чиновників уже не дратує, бо для того, аби щось не виконати, знаходиться 101 причина, причому вагома. До речі, особистий прийом громадян в ратуші не на стільки особистий, як сам про себе думає – там у слухачах не тільки мер міста, а й купа іншого владного народу…
АЛЕ тут ситуація особлива. Прийти на прийом громадян попросили сусіди з вулиці Коновальця. Це той шлях, що починається з вулиці Івана Франка в Самборі, йде повз лісгосп, до водоканалу і вверх до Шевченка. В народі його справедливо називають об’їзною. Якщо не зраджує пам’ять, той шлях «пробили» на початку сімдесятих років і виключно для того, аби транзитний транспорт, важкі машини минали центральні вулиці. І тоді, зверніть увагу, так багато машин ще не було… Проте, у наш час вулиця Коновальця стала дуже страшною. Років два тому якусь частину посипали відпрацьованим асфальтом представники дорожнього «Онуру», бо їм начебто простіше полагодити паскудний шлях, ніж ремонтувати свої машини. Але насип посипався. Люди справедливо нарікають на те, що тонажні автівки на ямах товчуться, а у них хати тріщать. Навіть ті недавні новобудови, які з’явилися наприкінці вулиці. Крім того, у новоселів нема тротуарів, а з дороги ллється багнюка на обійстя. Ба більше – взимку грейдер, який відгортає сніг, доїжджає хіба до роздоріжжя Братів Бережницьких, а хати в бік водоканалу минає, бо начебто уже територія району. Справді, та об’їзна має аж двох хазяїв, але ж мешканці то самбірські. Що цікаво, коли той закуток мав свого мера-сусіда Тараса Копиляка, то сніг нам розчищали уже о четвертій ранку, а потім, за потреби, і о восьмій ранку, аби господар міста не псував собі настрій перед робочим днем. Нинішній мер живе в іншому кінці міста, тому і грейдер в останню чергу їде. Але скаржники з Коновальця – платники податків, і хочуть, аби влада і на них щось вділила. Бо вилизувати лише центр міста – то не діло. То так само, як під ладну сукню вдіти стару і брудну білизну, підкреслила одна пані…
Відповідь на проблему ми уже знали, зокрема, від депутата міської ради Юрія Лешковича, а потім і від секретаря ради Юрія Дмитришина, яку згодом підтвердив і голова міста Юрій Гамар– на Коновальця просять у департаменті дорожного господарства 5 мільйонів гривень. Чи вистачить цієї суми, сумніваємося, чи дадуть усі п’ять мільйонів, чи менше, і чи дадуть – тема завтрашнього дня. Проте, у міськраді виготовляють проєктно-кошторисну документацію і так чи інакше, щось та буде. Перед тим стояло питання: ремонтувати Промислову (це біля «Омеги») чи Коновальця. Вулиця Коновальця перемогла! Будемо пильнувати цю тему, вдячні сусідам, що небайдужі. Але в мерії, побачивши такий гурт людей, а в додаток – журналіста, розмову, яка могла б закінчитися протягом десяти хвилин, розтягнули більше, ніж на годину. З одного боку, і мер хотів з народом побесідувати, з другого – народ, добравшись до влади, захотів виказати усі свої жалі. Тим паче, Юрій Гамар – мер не однієї Коновальця, а усього міста. Деякі його міркування видалися нам цікавими. Наприклад, незважаючи на критику, він радіє, що встановив фонтан вартістю 4 мільйони 200 гривень. Встановлював не тому, що у старому фонтані циганські діти милися і білизну прали. Взагалі, він ніколи не називає циганів циганами, а ромами. Більше того, це українські діти… Тут мета була благородніша – Дністер у нас, на жаль, не для купання влітку і не всі батьки можуть туди дітвору завести, а от фонтан у спеку – це чудово, можна струйками «побавитися», а потім на гойдалках, що поруч, посушитися. Тому, якби мерові довелося знову розпочинати фонтан, він би його розпочинав. А мешканців Коновальця заспокоїв: це не ті 4,2 мільйони, які могли піти на їхню діряву вулицю… Дійшли і до водоканалу. Мер того дня нарахував шість проривів води, які латали прості робочі у непростих погодних умовах. Зате, повернувшись з роботи, мають змогу в конторі прийняти душ, у тому числі і після каналізаційних робіт, відпочити і сходити у внутрішній туалет, бо попередники тримали вуличний виходок… І взагалі, похвалив чи то себе, чи то директора водоканалу Івана Маланкевича, що коли прийшли до ратуші, то було 12 мільйонів різних боргів, а тепер – на половину менше. До речі, і водоканал прагне ремонту цього шляху, бо недавно машина біля сільгосптехніки в’їхала в яму і щось там знизу поламала, треба купу грошей на ремонт…
Ми часто з Коновальця «з’їжджали» в інші боки. На Чорновола, наприклад, «опускали» люки на трасі, які були підняті, бо мав бути ще один шар асфальту. Коли дочекаємося того шару, то будемо знову піднімати, витрачаючи людські гроші. Потім ми «завернули» на вулицю Мазепи, де провалюється австрійська каналізація. Там, каже мер, все так зле, бо австріяки не знали, що майбутні покоління будуть користуватися модними шампунями, які роз’їдатимуть труби… Юрій Гамар не міг відмовити собі у задоволенні згадати будівництво торгового комплексу «Весна» на вулиці Торговій, який начебто зводять без дозволу, хоча раніше власник і попередник Тарас Копиляк запевняв громаду, що усі дозволи має, а сусідній будинок тріщить сам по собі і тріщати почав задовго до «Весни». Ми «оглянули» прибудинкові території багатоповерхівок і нинішня влада цим пишається. Каже мер, що на початку його каденції ходили на такі прийоми мешканці інших вулиць, але у них уже є дорожне диво. Дасть Бог, колись перестане ходити і Коновальця… А взагалі, на думку міського голови, невдоволені у Самборі будуть вічно. Навіть якщо встановлювати лавочки на одному міському майдані, то неодмінно прибіжать скаржники з іншому боку і спитають: чому у не у нас… А вже після того ми почали вивчати економічний стан міста, бо гості ратуші сказали, що у нас нічого не працює… Юрія Петровича це образило. Він запевнив нас, що дуже пишається роботою відділу економіки, що коли прийшов, то бюджет був маленький, а тепер – великий. Якщо колись на дороги міста закладали 900 тисяч, то зараз – 9 мільйонів.
А потім і ми почали мерові давати поради – ну, чого б ні, ми ж бо народ – носій влади. Хтось порекомендував брати на ремонти доріг кредити, мовляв, навіть Львів так робить. Юрій Гамар не погодився, сказав, що він лиш раз у житті брав кредит, бо треба було утримувати дружину та доньку, а в технікумі, де працював, по півроку не було зарплати. І навіть возив якийсь крам з інших країн, давав друзям продавати, бо сам соромився, і стояв збоку, споглядаючи, як вони це роблять. То була відвертість від мера – справді, він тоже людина і має право на гіркі спогади. Принаймні, аби показати, що такий, як усі… Не втримався від порад і наш репортер. Цілу годину сидіти мовчки дуже складно. З моєї точки зору, Коновальця товчуть машини «Онуру», зерновози у відповідний період року та бензовози, які їдуть з Борислава на Старосамбірщину. Ми й нарадили мерові звернутися в «Онур», аби, не чекаючи державних 5 мільйонів, той хоч якось, коли прийде тепло, підсипав ями. А пальне дадуть бориславські нафтовики. Як на мене, цілком логічно, але Юрій Петрович у нас ґоноровий і на поклін до турецької фірми не піде, хоча йому закидували, мовляв, голова з ними має блат. Та що ви таке патякаєте! Якби мав блат, то був би в Туреччині не раз, а так – ні разу не їздив – це з його слів. З іноземним дорожнім виконавцем мав розмову двічі, зокрема тоді, коли зареєстрував своє відділення не в Самборі, а в Бабині – непорядно вчинив. Просити у них підсипки не буде… Ні, то ні… Будемо чекати асфальтних 5 мільйонів.
Роман ІВАНЧУК.