У Бісковичах влада не боїться рішення суддів,
або Як війт Володимир Андрущенко «допомагає» своїм підприємцям, на податки від яких сам і живее
У мене давно була мрія, особливо тоді, коли їхав через Бісковичі у бік Воютич, а справа – гарне обійстя, яке пропонує подорожувальникам всілякі, туйки, сосенки, ялиночки і все таке інше, чим нинішні «олігархи» прикрашають свої обійстя, побувати там безпосередньо. Все це насправді з траси дуже гарно виглядає і праглося познайомитись з людьми, які це диво вирощують. Минулого тижня приятель запросив мене туди в ролі консультанта при покупці, хоча консультант з мене геть нікудишній, але була мрія…
…З ГОСПОДАРЕМ обійстя, яке офіційно називається «Агро міх» Миколою Буклівим, ми знайомилися вперше, хоча мали б знатися раніше. Чоловік він, я б сказав, не дуже романтичний як для садово-паркового мистецтва, радше прагматичний і діловий, але має багато помічників з числа найближчих родичів – дружина Наталія, дочки Ольга та Марія, син Роман. Народився в Бісковичах – це важливий момент, бо нині такий час, що люди, повиїжджали у закордоння і вже забули, де народилися. А Микола Михайлович залишається вірним рідним теренам, вважаючи, що, коли не лінуватися, то і тут можна не зле заробляти. Сам за фахом спеціаліст ветеринарної галузі. Батьки давали своє чадо вчитися на таких докторів, бо вважали, що тваринництво буде вічно. Але попрацювавши на посадах в рідному селі, в П’яновичах, Максимовичах, став свідком, як валяться (чи їх валять) колгоспи і треба шукати порятунку у новому ринковому світі. На той час, хто пригадує, порятунок був у транскордонному бізнесі – щось ми везли полякам, щось вивозили від них, і на тім тулили статки. Вчений ветлікар теж вдався до нових заробітків і, якщо багато інших важко зароблені гроші вкладали туди, де їх нині майже не видно, він започаткував власний бізнес. Побачивши трохи Європи, вирішив, що й до нас дійде садово-паркове мистецтво – не вік же хати бульбу садити, а тому наголос зробив саме на цьому. Нині, не сприйміть за рекламу, там отоварюється дуже багато людей. Сам бачив, як «нові самбіряни» з виглядом неперевершених знатоків оцінюють всі те деревця, кущі троянд. вазони і все таке інше. Пан Буклів по секрету нам розповів, що в нього був навіть міський голова Самбора Юрій Гамар і особисто вибирав туї для клумби біля ратуші. Ну, якщо вже Гамар був, подумав я собі, значить місце справді популярне. Микола Михайлович розповідає, що приїжджають новачки, які не знають, як правильно прикрасити свої обійстя, тоді він запрошує ландшафтних дизайнерів, які виїжджають на місце майбутнього дива і дають поради.
Що мене ще вразило? Пан Буклів – той підприємець, який не знає, скільки видів рослинності у нього і яких пород – просто ще ніхто не наважився рахувати до п’ятсот, а може й далі. Працюють з ранньої весни, висаджують, плекають, леліють і, треба сказати, це пекельна праця усієї родини, бо рослини потребують особливого догляду. У цьому місці можна було б і завершувати розповідь про царину садово-паркового мистецтва, куди мріяв потрапити, якби не одна прикра деталь. У нас віддавна так є, що прикрі деталі все одно мають бути…
Микола Буклів почав розповідати про те, як до нього ставиться сільська влада, бо під кінець розмови я перепитав радше для годиться, чи відчуває він сприяння. Все ж, на підприємстві зареєстровані три фізичні особи – підприємці і податки йдуть у Бісковицьку ОТГ. І тут почули зовсім іншу історію – далеку від туйок, сосенок і троянд… Більше трьох років тому Микола та Наталія Букліви вирішили розширити свою господарку, пригадавши, що мають заслуги перед колгоспним ладом і їм можуть належати паї. Зовсім небагато – по гектару ораниці на одного, ну і ще якісь там шматочки пасовищ. За процедурою, їм треба було звернутися у суд і вже тоді Феміда приймала б рішення. Феміда прийняла рішення на користь сільських підприємців – паям бути! А вже влада мала визначити, де самі ті морги будуть. З рішенням суду пан Буклів пішов у Самбірський «білий дім» і тодішній голова Микола Фрей погодився з тим, щоб паї дати, і видав відповідне розпорядження. Депутатам Бісковицької громади залишилося погодити вироблену у Львові земельну документацію, але тут починається найцікавіше. Рішення суду для обраних з Біскович, виявляється, не документ. У них своє: одного разу, пригадує пан Микола, прийшов до війта Володимира Андрущенка, а той на підмогу викликав собі голову бюджетної комісії, який сказав, що у визначеному місці пай дати не можуть, бо якраз там начебто хтось із його родичів хоче будувати гартівню… Була сесія сільської ради, на яку прийшло 13 депутатів і, коли стояло законне питання про виділення паїв, шість депутатів проголосували «за», шість «утрималися» і питання не пройшло. Певна річ, справа депутатів, як голосувати і їм за це нічого поганого не є, але для Володимира Андрущенка, який не виконує рішення суду, то недобре. Була ситуація у тому проміжку, коли до сільського підприємця звернувся хтось із сільської ради і попросив 5 тисяч гривень на садочок, який будується. Дітям дати щось не шкода і навіть випоминати гріх, тому гроші Микола Михайлович чемно віддав війтові. Чесно, це не хабар, це від чистого серця… Садочка, щоправда, і досі не відкрили, але гроші на благодійництво пішли. Іншого разу підприємцеві Букліву, який ще не отримав свій законний пай, запропонували оплатити насіння трави на сільський стадіон. Пан Микола і тут вирішив не бути скупердяєм і дати, але коли підрахував, вхопився за голову – це треба викинути 30 тисяч гривень без гарантії того, що пай йому таки виділять натурі. Відмовився, бо перший раз – зі садочком, його уже обвели довкола пальця. Хутенько збігати місяць за місяцем, але паї все одно ніхто не виділяв. Миколі Букліву наради знову подати у суд на невиконання першого рішення. Від безвиході подав і знову справу виграв. Але, як ви правильно здогадуєтеся, лише на папері.
Вислухавши розповідь про усі ті митарства, про те, як влада «сприяє» бізнесу, наважився перепитати: то є хоч якісь натяки на те, що землю таки виділять? Три роки минуло! Пан Микола безнадійно похитав головою у два боки. Ми не сумніваємося у тому, що в сільських владоможців будуть свої аргументи, але ми ніяк не второпаємо: чому Володимир Андрущенко не виконує рішення суддів? Їх треба виконувати, або оспорювати, а просто так сидіти на троні – тому дам, а тому ні, повірте, не можна.
Роман ІВАНЧУК.