Хоспіс у Сідому: оптимістичних фінансових новин ми не знайшли
Невже комусь заважає те, що немічних та безнадійно хворих людей ще хтось окутує лікуванням і увагою
Про фінансову ситуацію, що склалася у хоспісі села Сіде, ми розповіли раніше, зрештою, уже всі знають, що тих фінансів, які виділяє столиця та утримання таких закладів, вистачає на якийсь місяць. Іншими словами, тверезо мислячі люди в Україні уже почали розуміти, що другий етап медичної реформи, який стартував 1 квітня, веде до знищення медицини, тобто, усього того, що нажили…
МИ НЕ будемо завчасу робити якихось висновків, але може піти у небуття і хоспіс, створений на базі колишньої пульмунології. Вклали у реконструкцію і оновлене життя закладу дуже багато грошей і старань. Комусь хоспіс подобався, комусь – не дуже, але він відбувся. Хоча, як «відбувся», так і опинився під знаком запитання. Буде дуже шкода, якщо людська праця знову пропаде. В Україні є лише 9 таких хоспісів і невже Україна не може їх втримати? Питання більше риторичне, ніж конкретне. А знаєте, навіщо потрібні такі заклади? Одна знайома розповідала, що її батько у важкому стані лежав в лікарні. Одного разу завідувач відділенням каже: забирайте його до хати. Та куди ж забирати, коли він дуже слабий. Та я, каже доктор, уже не зроблю з нього кавалєра. Стало зрозуміло: виписують як безнадійно хворого, або, як кажуть, помирати в рідних стінах. Ще два тижні батько жив і цей час перетворився у суцільну біду. До лікарні не повернутися, бо випросили звідти, швидка не хоче їхати, бо що ми вже допоможемо. Так в муках старенький і помирав. Хоспіси власне для того і створені, аби допомогти у таких ситуаціях. Кількість людей, які прибувають у хоспіс, практично не міняється. Постійно лежить в межах тридцяти хворих і немічних людей. Якщо заклад закрити, то вони будуть приречені на такий же домашній біль, як мав батько моєї знайомої. І держава умудряється на такому економити? Дуже важко писати ці рядки, але то правда…
Минулого понеділками зателефонували керівнику хоспісу у Сідому Тарасу Струку з запитанням: а раптом щось та міняється на верхах, а може хтось дослухався до крику душі медиків всієї України? Оптимізмом відповідь Тараса Мироновича не відзначалася. Але сказав, що у Львівській ОДА щось планують допомогти, але якийсь місяць-другий такого порятунку все одно не рятує, бо не вирішує проблему в принципі. Ми розмовляли і з головою РДА Андрієм Жепком на цю тему. Він теж мав розмову з керівниками ОДА, але необхідного фінансування область не обіцяє. Залишається надія на те, що громади, які скеровуватимуть у хоспіс своїх, будуть оплачувати перебування. Ідея, каже пан Жепко, добра, але досвід показує, що лідери громад не надто поспішають віддавати гроші лічницям. Ми з’ясували, що 60 відсотків пацієнтів хоспісу – мешканці Самбора, але сподівань на те, що ратуша поверне кошти, практично нема.
Якщо ми щось і можемо у цій ситуації, то хіба підтримати медиків хоспісу, які дуже важко йшли до свого закладу, і будемо пильнувати, як розвиватимуться події далі. І дуже переймаємося тим, щоб з хоспісу не розпочалося знищення містечкової медицини загалом…
Роман ІВАНЧУК.