Чому в Рудках так і не настала ера автомобілебудування

SambirWZ
48

Чому в Рудках так і не настала ера автомобілебудування

На які дебати машинобудівник Тарас Крайник хоче викликати директора сільгосптехніки (ТДВ Рудки-Сервіс) Івана Пиртика?

З Тарасом Крайником, який став свого часу інвестором для Рудківської сільгосптехніки, ми мали зустрітися давно, але якось не випадало… Коріння його зі Самбірщини, хоча мешкає у Львові, і уже у другому поколінні він машинобудівник. Як і батько. Взагалі, техніка – це його, і на все життя. Цікаво бачити людину, яка знає, як сконструювати машину нової моделі… 

КОЛИСЬ Рудківська сільгосптехніка була потужним підприємством, бо в районі було багато колгоспів. Коли ж колгоспи відходили у минуле, то брали зі собою усе, що було з ними пов’язане. Тодішній керівник колективу Володимир Гурин розумів, що рано чи пізно, а доведеться міняти і стиль мислення, і шукати новий капітал, і нову продукцію. Все задля того, щоб зберегти добру виробничу базу, щоб люди мали доходи, а не втікали на заробітки за кордон, щоб відрахування від бюджету були… Під цю благородну мету запросив у Рудки на підприємство Любомира Крайника, батька Тараса, і взялися за виробництво кузовів для автобусів, що сконструював саме Тарас… Кузова, а їх виготовили близько двох сотень, скеровували на завод у Львові, де їх начиняли усім іншим, перепрошую, залізяччям. Але ідилія порушилася, коли настала знаменита фінансова криза 2008 року, коли економіка України різко падала і втримати виробництво було вкрай важко, а то й неможливо, розповідає нам Тарас Крайник. Довелося зробити перерву і, вкладаючи мізки, шукати вихід з ситуації. У 2017-му повернувся в Рудки задля виробництва кузовів для французьких легкових автомобілів. Враховуючи рудківські потужності, можна було дати містові і робочі місця, і відрахування у бюджет, зрештою, виготовляти у місяць більше вісімдесяти таких кузовів. Для цієї ж французької фірми у Львові під керівництвом Тараса Крайника розробили електромобіль. Їх планували повністю випускати в Рудках – тобто, це мав бути повноцінний автомобільний завод із працевлаштуванням на початку до 300 осіб! Три такі автомобілі, що народжувалися в Рудках, все ж змогли зібрати у Франції для сертифікації в Європі. Вони на колесах і їздять. Експортувати продукцію з Рудок планували в першу чергу до Європейського Союзу. Це була цікава перспектива… Хоча, визнає Тарас Крайник, не все вийшло так, як хотілося. Французькі партнери не змогли втриматися на плаву – ринок, він і в Європі ринок… Наш співрозмовник зумів передбачити таку ситуацію і паралельно працював над іншими проєктами для завантаження людей роботою, зокрема, ремонт автобусів. Це повинно було дати можливість розвинути наступний проєкт. Але прокол стався в самих Рудках.

У грудні 2018 року у нього виникла півторамісячна заборгованість за оренду приміщення, але, якщо врахувати вже здійснену оплату за останній місяць, згідно з договором, то, фактично заборгованість становила лише всього два тижні. І директор ТДВ Рудки-Сервіс Іван Пиртик піднімає скандал, відключає світло. Виникає конфлікт, хоча, як твердить пан Тарас, така заборгованість не була чимось надто страшним після стількох років праці та значних інвестицій у ремонти цехів. І допускає, що все робилося для того, аби виперти його з Рудок, хоча Тарас Крайник залишається найбільшим акціонером підприємства. Тобто, причина не у заборгованості, а швидше, ці дії підтверджують слухи, що ходили саме тоді, що правдива ціль – просто вигнати Крайника. Ми перепитали, чи ще хтось на території підприємства займається виробництвом і почули у відповідь, що ні. За останні два роки після цих подій жодного виробництва, жодних робочих місць – нічого. Більше того, завалився дах правого цеху, на території пустка. І додає, що адміністрація по суті справи жила за рахунок оренди, але вирішила позбутися орендаря. Абсурд! Будівлі, де працювали люди з паном Крайником, спорожніли, місцями розвалилися. І ніхто з того трагедії не творить. Певна річ, хтось скаже, що це акціонерне товариство, що справа приватна. Так, акціонерне, але ж це народне майно, яке має приносити користь і просто так спостерігати, як усе валиться, ніхто не має права, твердить пан Крайник.

А ще він розповів про те, що з цього приводу є дві кримінальні справи, відкриті на директора ТДВ Рудки-Сервіс Івана Пиртика – з приводу привласнення чужого майна та побиття пана Крайника… Натомість пан Пиртик стверджує, що це його побили, але факт самого закриття співробітника Тараса Крайника у цеху і вимога до співробітника, щоб приїхав пан Тарас, а також виклик Пиртиком дужих «хлопців» на допомогу говорять самі за себе… Можна довго обмінюватись звинуваченнями, але достатньо оцінити лиш факт: 19 працівників втратили роботу… Тарас Крайник розповів і про таку ситуацію: приїжджав на початку 2019 року із інвесторами, які готові були вкладати кошти у виробництво. Двічі їх закривали в цеху, коли вони оглядали виробництво. Бракує слів… Свою розповідь закінчив тим, що перед політичними дебатами, а пан Пиртик готується в мери, готовий вийти з ним на інші дебати – перед громадою Рудок, аби розповісти про гірку долю потужного колись підприємства.

Роман ІВАНЧУК.


Коментар для «Високого Замку»

Іван ПИРТИК. Директор ТДВ «Рудки-сервіс», кандидат на посаду голови Рудківської ОТГ.

На мою думку, стаття мала б називатися інакше: «Чому в Рудки за останні двадцять років не зайшов ні один потужний інвестор?» Відповідь на питання однозначна: останні два років Рудками правлять одні і ті самі люди, незалежно від особи міського голови. Якщо донедавна рудківчани з цим мирилися, бо не було ОТГ, то чому з цим маємо миритися ми – майже 20 тисяч жителів майбутньої Рудківської громади? Так звана команда докерувалася до того, що в Рудках не залишилося ні одного промислового підприємства, вже не кажучи про втрачені робочі місця. Якби в нашій ОТГ все було добре, то за останній рік в Рудках не закрилося б два відділення банків. Але це окрема історія, про яку всі знають. Я балотуюся на посаду голови Рудківської ОТГ і ні для кого не є секретом, що мої шанси перемогти є надзвичайно високі. Тому в хід пішли брудні методи, починаючи з фейкових сторінок у соцмережах, з лиття бруду на мене та моїх соратників, закінчуючи залученням так званого «інвестора», який за час перебування в Рудках не заплатив ні однієї копійки у місцевий бюджет та не мав навіть коштів на сплату комунальних послуг (електроенергія), не кажучи вже про вкладення коштів у виробництво.  Заборгованість фірм цього «інвестора» перед нашим підприємством, станом на сьогодні, без врахування штрафних санкцій складає близько 400 тисяч гривень. Тому, про яку еру машинобудування в Рудках можна говорити? Також хотів би наголосити, що після публікації цієї статті я буду змушений звернутися в суд з позовом про захист моєї честі, гідності та ділової репутації з відшкодуванням моральної шкоди.

Вас це може зацікавити