Який коронавірус, яка злива, коли у Малій Вербівці велике народне свято…

SambirWZ
108

Який коронавірус, яка злива, коли у Малій Вербівці велике народне свято…

У Малій Вербівці не був давно. Тут у великі села не завжди потрапиш, а в суботу зателефонував Володимир Ковалів, депутат райради, мовляв, день, хоч вихідний, але там буде велике свято. Урочистість в час карантину і проливних дощів – це щось нечуване, але цікаво, що село самотужки звело собі дитячий майданчик. Володимир Іванович так і сказав: все своїми руками. У нас такі об’єкти будують – нічого дивного, але, як правило, коштом бюджетів… Їдемо!

МАЛА Вербівка  насправді дуже мала. Тут лише 24 хати, в яких ще мешкає 74 особи, але є молоді сім’ї, в яких (підрахували з максимальною точністю) – 16 дітей шкільного і дошкільного віку. В селі нема крамниці. Була, але бізнес не йшов, бо покупців малувато. Невеличку будівлю власниця виставила на продаж, але гонорова громада наразі не має стільки грошей. А якщо придбає, то перетворить магазин у Народний дім. Школи тут нема, церкви нема, садка нема – нічого нема. Геть несправедливо – так, ніби Мала Вербівка розчиналася десь поміж основною Вербівкою та Садковичами. Але миритися з сирітською долею громада не захотіла і бодай для дітвори задумала звести майданчик і спортивне поле. Амбітні плани…

Відкриття споруд ми розпочали далеко від самих споруд – біля каплички. Отець Володимир, поки громада підтягувалася на молитву, розповів нам дивовижну історію церковці. Колись тут була капличка, яку хазяїн за часів панщини спорудив собі біля свого обійстя. Коли минули часи пана, його маєток став колгоспом. Але потім хтось вирішив, що капличка поруч геть не вписується у щасливий колгоспно-партійний лад і одного ранку Мала Вербівка почула страшний вибух. Виявляється, знайшлися у селі два безбожники, які в догоду начальникам знесли з лиця землі Господню споруду. Цю історію місцеві не дуже хочуть згадувати, але гріх просто так не минув. Один з підривників повісився, інший – загинув під екскаватором. І це сталося до року часу. Потім люди на зло всім стали будувати іншу капличку – як змогли, так і зробили, але минав час і вирішили сельчани звести нову, сучасну. Методом народної будови вивершили золотим куполом свою церковцю…

Отець молитву провадить за добрі справи, а Володимир Ковалів аж світиться від радості і шепоче мені, що частину блоків на капличку дав він і десять туй, які тут ростуть, теж він у село привіз. Потім отець оголосив, що з околиці йдемо процесією у село окропимо спортивні споруди. Але йшли хіба священник та дві молоді панни, всі інші – на п’ятнадцяти іномарках. Виявляється, ображена долею Мала Вербівка – не така вже й бідолашна, вся на колесах. Дехто навіть по дві машини має, піднесено розповів нам місцевий авторитет. Деякі жінки передпенсійного віку були без машин, але на велосипедах. Кажуть, ходовий транспорт ще й здоров’я додає. А в принципі люди там не бідні, гарно вдягнуті, обійстя – як писанки, городи оброблені, фоси покошені…

Я того дня розпитував, ким сельчани найбільше пишаються. Ну, мусять же бути знамениті вихідці. Нам назвали Заслуженого журналіста, кореспондента «Голосу України» Богдана Кушніра, колишнього директора меблевого комбінату Володимира Цимбрилу, викладача технікуму економіки та інформатики Михайла Колодія та персонального водія голови районної ради Віталія Кімака Миколу Щудлака…

Давати інтервю ініціативна громада довірила найбільш ініціативній Світлані Амборшко. Каже, зібралися в лютому молоді сім’ї і вирішили щось своїм дітям зробити пам’ятне. І почався збір грошей. Давали навіть ті, які дітей малих не мають і вже не будуть мати. Гуртом назбирали поміж собою 7550 гривень. Ще 5 тисяч дав місцевий фермер, депутат обласної ради Володимир Кужидло, 4500 – голова Волебаранецької ОТГ Григорій Чухрай, деякими матеріалами допоміг Володимир Ковалів. Це вклад місцевих «олігархів», хоча потім ще дозбирували люди поміж собою, бо не вміщалися у зібрану суму. Ми попросили пані Світлану поіменно згадати тих, хто найбільше старався. І пішло – Тетяна Ладник, Юрій Танчівський, Роман Джумський, Андрій Данчівський, Борис Головатюк, Василь Чип, Леся Сокульська, Сергій Стадник, Василь Шугайло, Руслан Громоцький, Тарас Колодій, Ігор Дзюба, Василь Васильківський, Марія Розанова, Микола Більовський. Раніше на цьому місці росли дерева з самосіву, чагарники і буряни. Все це викорчували під нуль, потім мусили завезти багато ґрунту під стадіон. Напрацювалися, каже пані Світлана, але та праця тільки гуртувала. Потім самі ж намалювали проєкт різноманітних гойдалок, самі ж і варили залізні споруди, встановлювали. Скажу вам чесно, майданчик вийшов не гіршим, ніж у титулованих та вчених проєктантів.

…Як тільки ми доїхали від каплички до майданчика-іменинника, я очам не повірив – прийшло все село. Ми дружно виконали Гімн, бо як без нього на такій події, потім хлопчина вийшов з великим державним прапором, за ним – дівчатонька з маленькими прапорцями і ґонорово помарширували по усьому периметру нового стадіону. Як свято, то свято! Вшанували найстарших мешканців Олексія Домша та Ганну Колодій. Їм винесли крісла, аби не втомилися, але пан Олексій як чоловік ще ого, відмовився. Місцеві нам кажуть: та ви маєте його знати, він все життя возив наших голів колгоспу. Деякі вже повмирали, а він – більше дев’яносто має… Пані Ганна якраз і є мамою знаменитого викладача технікуму Михайла Колодія… Вона, до слова ніяк не могла переступити через шини, які слугують тепер огорожею майданчика. Дивлюся, а з гурту виходить дужий молодий чоловік, вхопив стареньку під руки і перемахнув через шини легко так, наче пташку… Старожилам малеча на знак поваги вручили по шоколадці, а ті розчулилися, наче діти. Наймолодший у Малій Вербівці Сергійко, якому лише 2 місяці. Йому многа літ побажали. Потім діточки нам дуже гарно співали й танцювали – все за материнським сценарієм. Діти, знаєте, без комплексів, виконали все, як матусі намітили. До речі, було дуже зворушливо, коли хтось попросив дітвору підбігти до своїх батьків і обняти на знак вдячності. Не знаю, як часто вони обнімаються, але побачив, як у деяких матусь туш потекла… Серед тих, кому надали слово, був Володимир Кужидло, який порадів за земляків і за те, що багато що міняється на ліпше, порадив при втіленні наступних ідей звертатися до війта Григорія Чухрая, а він як фермер та обласний обранець буде долучатися. Володимир Ковалів вважав уголос, що то на цілу Україна сенсація: люди зібралися і самі собі створили благо, не чекаючи проєктів, державних грошей. Гості подарували юним спортсменам м’ячі та футбольні сітки. А хтось підмітив, що водночас у Малій Вербівці ще не було стільки модних м’ячів… Мами на радощах під живу музику довго співали багато українських пісень. Цей пункт сценарію викинути не могли, бо теж готувалися, хоч дощ періщив і рвучкий вітер розносив голоси до великих Садкович та Вербівки – а нехай заздрять…

А потім усе село прийшло у старий магазин на фуршет – кожна хата щось мала принести для колективного поїдання. А що з того вийшло? Не хочу нікого образити, але навіть митники чи лісівники роблять скромніші гостини…

Роман ІВАНЧУК.

Вас це може зацікавити