Олександр Глінка повернув Старому Самбору його 100-річну історію
Дуже шкодую, що того дня нагальні справи у Самборі вирвали мене зі Старого Самбора, де перебував в очікуванні презентації книги Олександра Глінки “Старий Самбір за сивиною століть. Історія у трьох книгах”. Автор – Олександр Глінка. Презентація була тривалою, але цікавою та душевною – так охарактеризував її громадський діяч Олег Паска.
Розтягнулася у часі, бо немало місцевих дослідників вважали за честь виступити, була концертна програма з виступами творчих особистостей і загалом дійство перетворилося у таке собі свято історії. Знаючи багатьох дослідників, прізвище автора викликало певне зацікавлення. Мабуть, і у вас так само… Отож, Олександр Глінка – не з місцевих у гірському райцентрі, сім’я жила у Львові. Має дружину з наших країв і, судячи з усього, любить не тільки її, а й наш край. Тому, буваючи у Старому Самборі, взявся за відновлення його історії в одному виданні. Молодець! Бо у наш бідацький час далеко не кожному хочеться вкладати стільки праці, зусиль і всього іншого, щоб увіковічнити історію одного окремого взятого містечка. Міський голова Ігор Трухим говорив під час презентації про те, що не шкодує, що місто взялося допомогти у виданні безцінної книги, а меценат, керівник фірми “Еко-оптіма” Максим Козицький, крім іншого, подякував і авторові. Бо якби не було його праці, то не було б у що кошти вкладати.
Маю цю книгу і, хоч не з тамтешніх, але буквально за один вечір прочитав її – і не тому, що вмію так швидко читати, а тому, що більшість її сторінок – це фотоілюстрації. Причому, оригінальні. Автор віднайшов старовинні світлини міста і сфоткав у тому ж ракурсі ті ж будівлі тепер. Різниця, як видається, у 100 років. Дуже цікаво – і це мало сказати. Більшість будівель давнини старосамбіряни зуміли зберегти, звичайно, додавши і щось своє. Приємно вражають світлини з людьми на стародавніх вулицях, особливо їхній одяг. Мушу визнати, що і тоді у Старому Самборі жили чарівні панночки. Окремий розділ автор присвятив місцевим історичним родам. Деякі прізвища і досі зберігаються, деяких представників родів знаю і, повірте, пройнявся до них особливою гордістю…
Мусимо сказати, що з’явилися і окремі критики нового видання, бо без критики ніяк не можна. Просто є люди, які, якщо до чогось не дуже причетні, то вважають, що “все не так”. І це також добре, бо то є пошук істини, хоча, треба визнати і іншу істину, у якій переконався давно. Історія, незважаючи на те, що вона історія, ніколи не була точною наукою, бо будь-який факт можна трактувати по-різному. Але знову ж таки, віддаємо належне старосамбірському зятеві Олександру Глінці, що взявся за добру справу – зібрати в одному виданні історію міста у текстах та у світлинах. Упевнений у тому, що мине час і книга стане безцінною для майбутніх дослідників. А ще подумав про те, що тим, які живуть нині, треба фотографувати усе, що бачать довкола, бо мине якихось 100 років і наші нащадки так само будуть тішитися нами, нинішніми.
Дуже хотів би, щоб це видання потрапило у кожну школу, у кожну бібліотеку і не тому, що так прийнято – дарувати книги книгозбірням чи дітлахам. Оту “сивину століть” учителям історії треба припідносити дітям як краєзнавство. Бо інколи школярики класичну історію знають ліпше, ніж минувшину свого краю, своїх дідів-прадідів.
Роман ІВАНЧУК.