о.Ігор Поливка: «Міжконфесійні протистояння ми пройшли ще на початку дев’яностих»
Подією номер один в Україні стало надання Томосу українському православ’ю. Начебто всі радіють лише від того, що матимемо незалежну від Москви церкву, хоча, судячи з запитань, які чуємо на вулицях, мало хто орієнтується, що ж насправді відбувається і як воно буде, коли Константинополь надасть Україні її заслужену автокефалію. Люди начитуються фейкових повідомлень у соціальних мережах і не можуть розрізнити зерно від полови… Для того, щоб відповісти на ці та інші запитання, ми запросили до «Високого Замку» настоятеля Храму Івана Хрестителя, декана УАПЦ, митрофорного протоієрея о. Ігоря Поливку.
-ОТЧЕ, одразу перепрошую за те, що деякі мої запитання можуть здаватися недолугими, але питатиму про те, що людей цікавить. Для початку, що таке Томос?
-Томос – це визнання, рівність перед іншими православними церквами, які є у світі. Це рівні між рівними… Коли Україна отримала хрещення Володимира Великого 1030 років тому (офіційна дата), то Томос автоматично був. А те, що наприкінці 17 століття Московія його у нас викрила і на основі Київської Митрополії утворила Московську патріархію – це теж факт. І на цьому наголосив Вселенський Патріарх Варфоломій. Те, що відбувається нині – повернення історичної справедливості.
-Надання незалежності українському православ’ю автоматично означає, що УПЦ КП та УАПЦ стають об’єднаними і матимуть одного Патріарха?
-Так. Але для того, щоб відбувся наш Томос, треба знати, кому його нададуть. Тому нині в Україні тривають перемовини, на даний час у нас перебувають два екзархи з Константинополя, які займаються організаційними моментами, мали зустріч з Президентом.
-Куди подінуться з України усі російські православні священики? Вони, маючи свої парафії та храми, яких немало в Україні, автоматично перейдуть під юрисдикцію Києва? Якщо і перейдуть офіційно, то неофіційно це зовсім не означає, що не будуть і надалі агентами Кремля, я правильно розумію?
-Вважаю, що усі матимуть можливість увійти в нову церкву і служити на вірність українському народові. Погодьтеся, рано чи пізно цей розподіл мав би статися, позаяк не може народ України, вибачте за слово, прислуговувати окупантам з Московії… Хочу вірити у те, що нинішні священики УПЦ МП зрозуміють цю істину, не залишать свої парафії та церкви, але їхнє духовне слово буде спрямоване на благо України. А що стосується «агентів Кремля», то кожному Бог суддя і рано чи пізно шило з мішка вилізе.
-За логікою, усе майно нинішньої УПЦ Московського патріархату має належати Україні. Чи не розпочнуться війни за храми? Зрештою, храми – це одна справа, а зовсім інша – як навернути прихожан Московської церкви в Україні власне до України? І як вважаєте, чи не відбудеться в Україні кровопролиття на міжконфесійному рівні, чим нас лякає Москва?
-Якщо священики УПЦ МП не будуть шельмувати громади, у тому числі і під наставництвом деяких народних депутатів, вірних Росії, то все буде гаразд. Що стосується храмів, то згідно з українським законодавством, громади є власниками церков. Якщо ж громада заявить про бажання перейти у нову церкву, то ніякий священик цьому не заперечить, бо він є найнятий громадою як служитель. Ну, повірте, такі святині українського народу як Почаївська Лавра, Києво-Печерська та інші мають служити народові України, а не чужинцям. Це наша історія, а не історія Московії.
-І нарешті. Якщо українське православ’я об’єднається, а дуже цього хотілося б, то чи не станеться так, що, м’яко кажучи, витіснятимуть греко-католиків чи представників інших конфесій, більше того, чи не розпочнуться і з цього боку протистояння: між католиками та православними…
-Міжконфесійнійні протистояння між греко-католиками та православними на наших теренах ми пройшли ще на початку дев’яностих і було б безглуздо до цього знову повертатися.
Роман ІВАНЧУК.